проект редакція часопис посилання контакти





СІЧЕСЛАВ – місто і журнал, мрія і реальність, минувщина і майбуття


Б’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив…
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
“Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?”…
- «Вернітеся!”…

Тарас Шевченко

Голос Тараса Шевченка, ці рядки, написані 165 років тому, стоять перед нами сьогодні у захмареному небі незалежної України і бентежать наші серця, і кличуть до дії. Нема Січі, Батьку, а ми, правнуки славних предків, (ой, як не хочеться бути «онучатами голими», «правнуками поганими»!), поволі повертаємося до Січі, повертаємося до себе, щоб відродитися у слові, щоб народитися вдруге, і більше вже не вмирати.
Ви тут бували, Тарасе Григоровичу, на землях колишніх шести запорозьких паланок, на землях поруганої Січі, устелених козацькими кістками, і густо политих козацькою кров ю. Оплакували Запорозьку вольницю, гірку долю
стражденного Петра Калнишевського. Вслухалися в ревіння Ненаситця з високого берега Дніпра, малювали церкву в Покровському, пограбовану, спаплюжену бусурманами. Блукали Капулівкою, думаючи про легендарного отамана Івана Сірка. Понад красунею Оріллю, донечкою Славути, стояли у задумі, німіючи від краси і болю, стискаючи у руці свого пензля. Лишилося нам три Ваші ескізи на вічну згадку.
Та не згадали Ви «чомусь», бодай єдиним словом, міста нашого, що посталона землях запорозьких. Ні в щоденниках, ні в поезіях, ні в листах, ані словечком!
Так ніхто й не знає толком, тільки губляться в здогадках дослідники-історики, тільки тліють серцем мешканці сьогоднішні, - чи ступила Ваша нога вулицями міста? Як хочеться вірити, що так. А чи то таким осоружним було Вам місто, назване іменем тої, що матінку Січ зруйнувала? Катеринослав... А чому ж не Січеслав? Кого ж це тут здумали прославляти заїжджі неофіти? Як боляче, що Ви не згадали нашого міста... Січеслав! - так воно називалося вже у 1918-му році під час недовгого гетьманського правління. Січеслав! - так пропонував перейменувати його на З’ їзді українських вчителів академік Д. І. Яворницький. Січеслав!-
піднімали нове ім’я два Валер’яни, молоді літератори В.Поліщук та В.Підмогильний на сторінках місцевої преси. СІЧЕ-СЛАВ! – Січі слава! Та перейменовано було «царицине» місто в 1926-му році на честь
«всесоюзного старости» Г.І. Петровського.
Але горде ім’я не вмерло. “Народ підхопив його як святість, - читаємо у книзі Яра Славутича, виданій 1985-го року. - Нишком-тишком повторюють його в Україні, принаймні на запорізьких землях . Зберігаймо ж цей топонім і в нашому вжитку. Передаймо його наступним поколінням,може, й тим українцям, що під насильницьким зросійщенням уже й забули про нього.Прийде час- і Січеслав залунає знову так, як залунала українська мова після упадку царської імперії”.
Отже, СІЧЕСЛАВ - як спомин, як мрія, як віртуальна реальність, як туга за минувщиною, як ідея майбуття живе. Сьогодні СІЧЕСЛАВ воскресає із небуття. Він відродився у вигляді літературно-мистецького та публіцистичного часопису, як наша надія на невмирущість українства, на неперебутність козацького нескореного духу, на розвій мови, даної нашому народу Творцем, на розквіт національної літератури.
Поштовхом до заснування часопису стала і неможливо принизлива, на наш погляд, екзистенція місцевих письменників, що не мали ідосі власної літературної трибуни. А немає свого часопису-немає письменників. Дивовижно! Могутній промисловий Дніпропетровськ, який пишається званнями «колиски», «кузні»,«заповідника», – то єдиний обласний центр в Україні, що не мав ідосі свого “товстого” літературного журналу. В одному тільки Кривому Розі, який вже давно може претендувати на літературну столицю краю, виходить окрім відомого і солідного «Кур’єру Кривбасу» ще й
двомовна “Саксагань”. Навіть у повоєнному Дніпропетровську відродився був у 1949 –му літературний журнал “Вогні Придніпров’”… Не можна сказати, що літературна інтелігенція залишалася усі ці роки байдужою до такого стану.
У 90-их роках минулого століття почав був виходити зусиллями письменника Я. Трінчука цікавий часопис «Монастирський острів», та захлинувся на 5-му числі від економічної скрути. Були інші спроби. Жаль, що не втрималися!
Так народилася ідея часопису «Січеслав». У листопаді 2002-го року її благословив доброю рукою Патріарх нашої Літератури Павло Архипович Загребельний

СІЧЕСЛАВ - літературно-мистецький та публіцистичний журнал, виходить в Україні з 2004 року.
СІЧЕСЛАВ є некомерційним виданням, друкованим органом Національної Спілки письменників України. Головним завданням редакція вважає оприлюднення та пропагування творів сучасних письменників України й цілого світу, творчої спадщини майстрів пера, а також видрук талановитих творів образотворчого мистецтва. Головні рубрики – Проза, Поезія, Публіцистика, Літературознавство, Всесвіт, Творча спадщина, ПЕРЕкину КЛАДку (художній переклад), Суспільство, Молодіє муза, Огляди, рецензії, полеміка, Наші люди у світах, Скарби рідної мови, Мандри, Спілчанська толока, Січеслав сміється, Живопис, Театр, Скульптура, Музика та ін. Мета творців журналу - збереження і розвиток цілісного літературного процесу Придніпров’я і всієї материкової та діаспорної України, пропагування української мови, літератури й культури серед населення України, виховання у молоді патріотичного почуття до Батьківщини. Авторами журналу є письменники-члени НСПУ, позаспілчанська творча молодь, літературознавці, культурологи, історики, краєзнавці, лексикографи, мистецтвознавці.СІЧЕСЛАВ виходить накладом 1000 примірників, чотири рази на рік. Розповсюджується серед студентів і викладачів університетів та інститутів, училищ, середніх шкіл, бібліотек, музеїв. Журнал надсилається в наукові бібліотеки України, окремим письменникам США, Канади, Чехії, Польщі та інших країн.


© Січеслав 2004–2007