проект редакція часопис посилання контакти





сичеслав17
3 (17) 2008 червень - серпень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Спілчанська толока
Наші люди у світах
Проза
Поезія
Молодіє муза
Драматургія
Краєзнавство
Літературознавство
Огляди, відгуки, рецензії
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Спілчанська толока - 2
Січеслав сміється
Музика
Через терни до зірок


Святослав КАРАВАНСЬКИЙ


МОВНІ ФАКТИ СВІДЧАТЬ (2)

Перекрученння походження української та російської мов стало сьогодні козирною “мовною картою” певних політичних сил. Та карта їхня, видати з усього, мічена. Фактів, що побивають “мічену карту”, і на воловій шкурі не спишеш.
РЫЛЬЦЕ В ПУШКУ
Не може не здивувати уважного читача той факт, що закінчення у слові “пушку” аж ніяк не російське. Росіяни в такому разі кажуть “в пушке”: “в мешке”,”в дымке”, “в сырке”, “в жирке”. Форма же “в пушку” цілком українська: “в димку, “в сирку”, “в піску”. Як пояснити такий феномен? Московський лінгвіст А. Залізняк пояснює це незвичайне для росіян закінчення тим, що “пушок” ужито тут нібито в переносному значенні. Пояснення не аж-аж слушне, бо у виразі “висеть на волоске” “волосок” таки справді вжито у переносному значенні, то чому ж не “на волоску”? Очевидно, що перші прибульці з Київської Руси занесли на Північ і крилаті лексичні звороти, які через свою легкомовність не зазнали змін і після утворення там окремого діялекту києво-руської мови. Таких виразів, що зберегли в російській мові своє українське звучання, є більше; “на босу ногу”, а не “на босую ногу“, “непочатий край”, а не “неначатый край” тощо. Ці вирази свідчать, що в основі російської мови лежить києво-руська – по-сучасному українська - мова.
БАРАНКА
Етимологи виводять “баранку” від дієслова “обварити”, що пояснює процес виго-товлення бубликів /“баранок”/. У нашій мові, як свідчать джерела, існував прямий нащадок слова “обварити” – іменник “обварінок” із значенням “бублик”. “Обварінок” обшліфувався згодом у форму “обарінок”, яка у білорусів обернулася на “абаранок”. А від “абаранку”, як зазначає лінгвіст Фасмер, постала і російська “баранка”.

КОПОШИТЬСЯ
Польський лінгвіст А. Брюкнер цілком помилково виводить “копошиться” від копать”. Дуже важко робити правильні висновки, беручи до уваги тільки збіги (часом випадкові) звукових елеметів окремих лексичних форм. Ці збіги треба підкріплювати ще й логічними міркуваннями про шляхи перетворення таких і таких значень слів на такі й такі. Чого це до кореня слова “копать” приєдналися звуки “-оши-”? Жоден лінгвіст не пояснить такого приєднання. Тому, що дане припущення Брюкнера – хибне. Коли ж ізгадати історичний шлях творення російської мови, то факт існування в українській мові дієслова “комашитися” із тим же значенням що й “копошиться” розставить усі крапки над “і”. “Комашитися” цілком ясно походить від слова “комаха”: роїтися як комахи”. Ясно ж і звідки взялися звуки “-оши-”. Словник В. Даля якраз і наводить, як одне із значень слова “копошиться” – “кишіти”, від якого пішли й інші значення. Цікаво, що Даль не включає слова “копошиться” до словникового гнізда “копать”, що він робить із спорідненими словами, а резервує для “копошиться” окреме гніздо, і тим не прив’язує його до слова “копать”.
СУДАРЬ
Слова “сударь” і “сударыня” етимологи визнають за скорочення слів “государь” і “государыня”, які в свою чергу походять від відомого всім слов’янам “господаря”, що й собі походить від слова “господа”, наявного чи не в усіх слов’янських мовах. Від слова “господа” беруть старт і слова “господин” “госпожа”, “господство”, “государство”, государственный” і десятки інших “кондових” російських слів. Знаючи, що при колисці російської мови стояли “київські вчені люди”, а “руським” населенням Московської Руси були вихідці з України, важко уявити, що наведені похідні слова від усеслов’янської “господи“ російська мова засвоїла не через українців.
РОБКИЙ
Слово “робкий”, як і “робеть”, лінгвіст Фасмер виводить від кореня “роб-”. Це пояснення зовсім обминає семантику. Як пояснити що поняття ”робити” дало початок поняттю “боятися”/“побоюватися”/“торопіти”? Не взято до уваги й можливі зміни та випадання окремих звуків у процесі шліфування словесних одиниць. Прикметно, що об'єднуючи у словнику споріднені слова в одному гнізді, В. Даль записує слова робити” і “робеть” у різних гніздах. Слова ці не є родичі. Якщо ж почати “танцювати” від українського слова “торопитися“, рівнозначного, як свідчить Грінченко та інші класики, слову “торопіти”, то висновки будуть ближчі до істини. Тут треба додати, що й російське слово “торопиться”, як свідчить Даль, має в діялектах значення: “торопеть”, “робеть”, бояться”. Він же наводить російські діялектизми “тОропкий“ і “торопкОй”, із побічним значенням “робкий”, “пугливый”, “трусливый”, слова, які змістом і формою відповідають нашому слову “торопкИй”. Очевидно, що поряд із формами “тОропкий“ і “то-ропкОй” у росіян існувала й ближча до російської ритмомелодики форма “торОпкий”, яка у процесі спілкування скоротилася до форми “ропкий”. Ця остання вимовлялася, як “робкий”, ставши кінцевою ланкою переінакшення українського слова “торопкий”.
НЕМА НЕВЗЯТИХ ФОРТЕЦЬ!

Лексика всякої мови безперервно перебуває у стані – сказати по-модному – перебудови. Одні слова виходять з ужитку, а на їхнє місце приходять інші, або з'являються цілком нові слова, бо виникають нові технічні реалії, нові суспільні установи, нові суспільні відносини. Такий вираз, як світло в кінці тунелю не міг з'явитися у більшості мов, поки тунелі не стали неодмінним причандалом людської цивілізації. Люди, які пишуть, постійно відчувають брак мовних засобів для відтворення тих чи тих фактів або явищ. Удосконалення мов великою мірою завдячує свій прогрес письменникам, літераторам, поетам. Крилате слово цих словотворців підхоплюють носії мови, і продукт творчої думки стає надбанням широких кіл. У ряді країн за цим процесом ведуть спостереження і реєструють новостворені слова у спеціяльних виданнях. Так, видавці Оксфорського словника англійської мови, щорічно видають додатки новотворів до згаданого словника. В Україні появу нової лексики за часів дружби народів мали за прояв націоналізму, тобто за антидержавну діяльність. Нащо удосконалювати неперспективну для комунізму мову, коли є одна найдосконаліша з досконалих мов, що нею говорили Іллічі? Одних матюків – нашим інтелектуалкам-матюгальницям разом з матюгальниками – підмитися. Зате сьогодні поява новотворів у мові українців стала однією з ознак її відродження. Наші ж мовознавчі інституції – тут вам не Оксфорд! – новотворами не цікавляться, товчучи у ступі пережований суржик академіків з ласки ЦК Білодіда і Ко. А Редактор від Бога має пильно стежити за процесом словотворення і те, що мовознавчі боси нехтують, брати на озброєння у ході редагування. Дещо може придатися, а дещо послужити поштовхом для дальшого дослідження й удосконалення.

ВІДСТОРОНЕНО чи БАЙДУЖЕ ДО СВІТУ?
Деякі слова так подобаються писучій братії, що вона не помічає, як ці слова починають набивати оскому читачам. Письменник мусить мати це на увазі і знаходити синоніми до модних слів. До дуже часто вживаних слів належать, наприклад, слова відсторонений та відсторонено. Їх можна подибати в сучасних творах у численних комбінаціях. Відсторонено слухають, дивляться, зустрічають, проводжають, вітаються, грають тощо. Нібито на цьому слові світ клином зійшовся. А синонімів же це слово має й має: відчужено, байдуже, непричетно, сторонньо, (оповідати) без тіні співчуття, без душі, без чуття, протокольним голосом, протокольно, безпристрасно, (глядіти) холодно, закам'яніло, з віддалі, зісторонь. А оце читаю у жіночому романі “жінка... байдужо до світу демонструє стрункі ноги...”. І слушно і образно. А в іншого автора: “Голос у неї був чужий і байдужий”. Виходить, нема фортець, що їх не можуть узяти письменники з редакторами.
НІХТО З ОТОЧУЮЧИХ чи ЖОДНА ДУША НАВКОЛО?
Слово оточуючий має в нашій мові досить вдалого суперника – навколишній. Одна біда – у множині, коли йдеться про людей, рад-не-рад, треба вживати слово оточуючі. Можна сказати навколишні села, навколишній люд, навколишнє населення, а усі навколишні нашого героя не скажеш. Мовний смак не дозволя.Тому оточуючі й мандрують сучасними “текстами”. Аж те, що добре в нарисі чи репортажі, для художнього твору не годиться. Письменник має кожним словом засвідчувати, що він письменник. Саме письменниця й пише: “...жодна душа навколо не прочитає...”. І монополії оточуючих приходить кінець, бо оточуючі – це всі навколо.
У РОЗКВІТІ МОЛОДОСТИ чи ОБУРЛИВО МОЛОДИЙ?
Часом словотворчість зводиться до надання загальновідомим словам нових значень. Візьмім слово шовковий. Визначає сорт тканини. Та не тільки. Поети ще вживають це слово замість слова ласкавий: шовкові очі. Може це слово заступати і слова покірний, слухняний. А останнім часом у виразах шовкова русифікація, шовкова диктатура слово це набуває значення який діє тихою сапою, або замаскований. А відомий сучасний автор прикладає епітет обурливо до слова молодий: обурливо молодий, тобто молодий, що аж завидки беруть. Чи не повторить обурливо шлях шовкового? Усе може бути. Перебудова - вона і є перебудова.
ОБЛЯМІВКА (на тарілці) чи БЕРЕЖОК?
Іноді, як я вже казав, авторський слововжиток наводить на роздуми й на пошук. У перекладеному з російської мови інтерв’ю тому, кого питають, приписують такі слова “...одержати все на тарілочці із золотою облямівкою”. Облямівку, як свідчать словники, найчастіше прикладають до одягу у значенні оторочка. Позатим її можна вжити на означення того, що смугою оточує що-небудь. Іншими словами, облямівку можна прикласти й до та-рілки або блюдця. Але ця додаткова можливість лише зайве свідчення, що поет, який називає нашу мову “милою і напівзабутою”, мав рацію. Напівзабутість нашої мови стосується переважно до мало поширених слів, а також до слів на означення реалій, відсутніх у побуті селян – головних носіїв української мови на Наддніпрянщині за віки окупації. Мовний же розшук відкриває той факт, що, коли йшлося не про одяг, українці замість облямівки казали береги. Слово берег Грінченко, крім основного значення, пояснює російським словом кайма і дає приклад: “Принесу хвартух дорогий – золотії береги” (Збірка пісень Лукашевича). Те саме обстоює і словник Желехівського. Але береги – вжито до незменшеної форми слова, до слова фартух. На фартушку ж мають бути бережки. І на це у Грінченка є доказ. Слово бережки він пояснює так: “металічно оправлені краї на держаку ножа”. Але бережки можуть бути на лише на держаку ножа. Усякий оправлений край – це берег, а оправлений краєчок – це бережок. Нема сумніву, що знавці фольклору, а надто із західніх земель України, можуть це підтвердити. А наведену вище цитату по-нашому треба віддати так: “...одержати все на тарілочці із золотим бережком”.
* * *
Багатію думкою, може, прочитає ці роздуми хтось із мовознавчих верхів і додумається до видання щорічників словесних новотворів. Тільки може, як кажуть поляки, широке й глибоке. Або, як кажуть, сліпі – побачимо!


15 16
17

Січеслав