проект редакція часопис посилання контакти





сичеслав17
3 (17) 2008 червень - серпень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Спілчанська толока
Наші люди у світах
Проза
Поезія
Молодіє муза
Драматургія
Краєзнавство
Літературознавство
Огляди, відгуки, рецензії
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Спілчанська толока - 2
Січеслав сміється
Музика
Січеслав сміється

Віктор КОРЖ

 

Віктор Федорович Корж, відсвяткувавши своє 70-ліття в колі факультетських колег, яко доцент Дніпропетровського Національного університету, і в колі спілчанських побратимів, яко метр поезії і вчитель (хто не знає, що всі ми вийшли із «Плавок»* Коржа), узявся до нового літературного жанру. Читайте і смійтеся на здоров’я!

 

ЕПІТАФІЇ ОД КОРЖА

 

                     

Цьому світу

 

Того світу нема, не було і не може бути,

Про народження слід після смерті забути,

Десь флюїдами годі його й споминати,

Був – й нема, а вікам, як зіркам в небесах не минати.

 

 

 

Миколі Сому з вдячністю за даровану мені до ювілею

книгу поезій «Передай кодолу», в якій  неповторні його «епітафії».

 

 

Тут Сом покоїться, до слави без претензії,

Талант ліричний він од Бога мав,

Допоки сам себе на вудочку поезії

В бурхливім морі долі не спіймав.

 

І сниться йому Корж, найближчий родич хліба,

і в каламутті літ не спіймана цар-риба.

 

Роману Лубківському

 

Любив дівчат кохання Лицар львівський

І справжнє його прізвище –Любківський.

 

Петру Ребру

 

Од реготу йому незатишно отут лежати,

Не вірте в його смерть – це лиш «козацькі жарти».

________________

*«Плавка» - назва літературної студії, якою керував Віктор Корж у 1960-1970-х роках. 

 

Петру Перебийносу

 

Тягар епохи зла на плечах мужньо виніс

І заповів нащадкам: - Перебий ніс!   

Тепер відпочива і глипає в пітьму,

бо він не уточнив, де і коли, й кому... 

 

 

Анатолію Дімарову

 

Як магма й тут кипить Дімаров,

Спливли дими і – не питаєм ми,

Де він літав по космосах, де марив,

щоб на своїй землі хохли лишалися людьми.

 

 

Павлу Загребельному, якому я присвятив вірша

«Планета Павла Загребельного

 

Тут космічна зупинка. А він безземельний,

бо існує планета – Павло Загребельний.

 

 

Дмитру Павличку

 

Він як Дніпро утік у двадцять перший вік,

при безумах буття був мудрий чоловік.

О Дніпре, Дніпре, гнівний як Дмитро,

Реве та й стогне світу на добро.

 

 

Василю Сологубу

 

Тут звеселяє Сологуба Василя

Губ незабутніх солов’ їне соло:

І нота «до», і нота «сіль»,  і нота «ля»

не губляться у солов’їних голосах довкола.

 

 

Лесі С теповичці,  авторці вірша  «Горобчик щастя»

 

Не до лиця їй тут міні-спідничка,

Та птаха ця нуртує без кінця,

І тінькає й за гробом, мов синичка, Степовичка

Стріляє оком залітним горобцям.

 

Анатолію Шкляру

Тут спочиває тихо Толя Шкляр,

в політиці наївний, мові школяр

бо все писав про дивні земні зміни

і онімів під плином хмурих хмар.

 

Володимиру Сіренку

 

Не вірите, тут спить барвистий, наче світ, поет Сіренко.

Йому простила одноколірність Вкраїна-ненька.

 

 

Автоепітафія

 

Навчивсь писати епітафії у Сома

«Корж не залізний» – епіграма Зайвого відома.

Він досі в надра там, де руди загляда –

Розгадує, чого залізним був Сковорода.


15 16
17

Січеслав