проект редакція часопис посилання контакти





сичеслав17
3 (17) 2008 червень - серпень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Спілчанська толока
Наші люди у світах
Проза
Поезія
Молодіє муза
Драматургія
Краєзнавство
Літературознавство
Огляди, відгуки, рецензії
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Спілчанська толока - 2
Січеслав сміється
Музика
Драматургія


Валерій ГЕРАСИМЧУК

Валерій Назарович Герасимчук народився 20 квітня 1956 року в селі Денихівка Тетіївського району Київської області. Закінчив філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Директор Будинку письменників України. Заслужений діяч мистецтв України.
Поет, прозаїк, драматург. Автор книг «Калинова сопілка», «Віки», «Сповідь», «Избранное», «Пьесы о великих» і «П’єси про великих», «Оббиті пелюстки»… Пише українською та російською мовами. Особливо багато працює в драматургії. У його творчому доробку понад двадцять п’єс: трагедії «Андрей Шептицький», «Розп’яття», «Шумери», драми «Поет і король, або Кончина Мольєра», «Трагедія Нобеля і драма Хемінгуея», «Окови для Чехова», «Цикута для Сократа», «Душа в огні» – драма про Юлію Солнцеву і Олександра Довженка, «Кохані Бетховена і коханки Паганіні», «Приборкування... Шекспіра!», комедії «Ангел-хранитель», «Помилка Сервантеса», «Амазонки», «Азартні ігри» та ін.
П’єси друкувалися у провідних українських журналах «Вітчизна», «Київ», «Дніпро», «Дзвін», у газеті «Літературна Україна», звучали по Українському радіо, ставилися в Україні і в Канаді (Торонто), йшли на сценах Польщі і США.

АЗАРТНІ ІГРИ

Комедія на дві дії

Вадим Безкрилий – поет, бард, кіносценарист 30-ти літ
Люся Голубкіна – молода актриса
Ігор Іванович – власник великого казино
Ольга – його молодша сестра
Сергій Павлович Багач – бізнесмен, 55 років
Олімпія – дорога повія
Павич – заядлий гравець і шулер
Коток і Грейдер – дружки Павича
Артистки з театру вар’єте
Працівники казино
Гості

ДІЯ ПЕРША

Сцена 1
Квартира Вадима Безкрилого. Дуже проста обстановка – недорогі меблі, такий же телевізор і магнітофон. Безкрилий, одягнутий у білий светр і сині джинси, сидить і підбирає якусь мелодію на гітарі. Заходить Люся – молода, гарна актриса. Вона трохи напідпитку.

Люся. Привіт… Нудьгуєш? Даремно ти зі мною не пішов – бенкет був просто чудовий! Чого ти цілий вечір сидиш тут голодний?
Безкрилий (відклав гітару). Та чорт з ним, із бенкетом… Люсю, нам треба серйозно поговорити…
Люся. Я теж збиралася це зробити. Але оскільки ти заговорив про це перший, то перший і починай.
Безкрилий. Це не дуже приємна розмова, але далі так продовжуватися не може… Ми хоч і не одружені, але живемо все-таки разом… Причому, уже два роки…
Люся. Ми тільки спимо разом уже два роки. А живемо окремо! У тебе – своє життя, у мене – своє! Ти – великий поет і кіносценарист, у якого не купують сценаріїв, а я – велика актриса, яку беруть тільки на другорядні ролі! І для тебе я – теж другорядна, бо творчість для тебе – понад усе!
Безкрилий. Перестань.
Люся. Що значить – «перестань»? Ти ж тільки що сказав, що нам треба серйозно поговорити! Не дивися, що я трохи випила – про наше з тобою спільне життя я і п’яна можу судити тверезо! Коли ми два роки тому вирішили жити на віру, то обоє надіялися, що згодом кожен із нас міцно стане на ноги і тоді ми зможемо запропонувати одне одному щось більше, аби утворити міцну повноцінну сім’ю. І два роки ми пробували виборсатися із цих вічних злиднів, перебивалися з хліба на воду, підтримували одне одного і словом, і ділом, і тілом. І що? І що?! Де твої фільми і де мої ролі?! Вадиме, я стомилася борсатись і виборсуватись. Я стомилася. Мені хочеться елементарного затишку і комфорту. Ні, брешу, я хочу великого комфорту! Я ще молода і гарна! І нехай мого таланту не вистачає на головні ролі, але його вистачить, щоб знайти багатого чоловіка і не залишитися на другорядних ролях ні в театрі, ні в сім’ї.
Безкрилий. Ти для мене не другорядна.
Люся. Але й не головна! А я хочу бути головною і грати головну роль багатої, забезпеченої жінки! Я маю на це право чи ні?
Безкрилий. Маєш.
Люся. Ну, тоді прости…
Безкрилий. Ти йдеш від мене?
Люся. Якраз сьогодні мені зробив пропозицію один дуже багатий чоловік… Казково багатий! Щоправда, вже лисий і з черевцем, але і такі зараз роблять пропозиції молодим актрисам не часто…
Безкрилий. І що ти вирішила?
Люся. Я не хочу втратити свого шансу, розумієш?
Безкрилий. Старий і лисий… Який же це шанс?!
Люся. Який шанс? Та в нього годинник на руці коштує більше, аніж твоя квартира!
Безкрилий. Уявляю, яка у нього квартира…
Люся. Ні, не уявляєш!
Безкрилий. Ясно…
Люся. Нічого тобі не ясно! Я ніколи не пішла б до нього, якби ми хоч трохи трималися на плаву!
Безкрилий. А якщо він тобою пограється, а потім покине?
Люся. Ти не почув, що я тобі сказала? Він просить мене вийти за нього заміж!
Безкрилий. А якщо і я зроблю тобі таку саму пропозицію?
Люся. І на що ми будемо жити? У нас же холодильник завжди майже порожній!
Безкрилий. Раніше ти казала, що це не головне.
Люся. То було раніше.
Безкрилий. А тепер?
Люся. Що тепер? Речей у мене небагато, а Сергій Павлович мене у своїй іномарці жде… Спасибі тобі за все.

Виходить.

Сцена 2
Наступний день. Та ж сама квартира. Вадим перебирає рукописи на столі. З магнітофона звучить голос Володимира Висоцького, який співає свою пісню «Она была в Париже». Пісня скінчилась. Безкрилий вимкнув магнітофон і сів щось писати. У цей час дзвонить телефон.

Безкрилий (бере трубку). Слухаю… Доброго дня… Так, це Вадим Безкрилий… Так, пишу… Вірші, пісні, кіносценарії… Часом і на замовлення… Ні, зараз я не дуже зайнятий – ми можемо зустрітися. А де ви?.. Так це ж зовсім поруч! Я живу на Вишневій: будинок 2, квартира 6. Це другий поверх… Та чого там «незручно»! Що ми – на вулиці будемо розмовляти? Приходьте. Я вас чекаю. (Кладе трубку і починає швиденько прибирати в кімнаті).

Безкрилий сховав у шафу якийсь легкий одяг, склав рукопис, поставив стільці акуратніше і чекає. Згодом до кімнати заходить ще порівняно молода симпатична жінка, одягнена у строгий жіночий костюм. Це Ольга.

Ольга. Доброго дня, Вадиме Григоровичу. Це я вам телефонувала. Мене звати Ольга.
Безкрилий. А по батькові?
Ольга. Іванівна.
Безкрилий. Сідайте, будь ласка. (Підсуває їй стільця). Я слухаю вас, Ольго Іванівно.
Ольга. Наша фірма займається гральним бізнесом. Незабаром у нас ювілей. Ми готуємо урочисту програму і хочемо, щоб ви написали для нас пісню про азартні ігри. Ну, щось на зразок гімну.
Безкрилий. А чому ви звернулися саме до мене?
Ольга. Хтось із наших співробітників чув ваші пісні по радіо, і вони йому сподобалися. Він запам’ятав прізвище автора і виконавця, ну, а телефон ми вже потім розшукали.
Безкрилий. Про гральний бізнес я взагалі-то ще не писав, але чому не спробувати? Знаєте, як у народі кажуть: «Доженеш не доженеш, а погнатись можна». Ви ж напевно теж так думали, коли відкривали своє казино?
Ольга. Не повірите, але це улюблене прислів’я мого брата – він засновник нашої фірми!
Безкрилий. І скільки років вам виповнюється?
Ольга. Десять.
Безкрилий. Ну, якщо ваш брат протримався у цьому бізнесі десять років, то можна вважати, що він не тільки погнався, а й догнав!
Ольга. Спочатку було дуже важко. Але ми витримали. Тому хочеться зробити і собі, і друзям справжнє свято. Ви візьметеся нам помогти? Звичайно, за відповідну матеріальну винагороду! Скільки це буде коштувати, щоб були і музика, і слова?
Безкрилий. Знаєте, Ольго Іванівно, я не дуже розбещений у цьому відношенні. Це більш відомі поети і композитори загинають високі ціни, а я керуюся словами Чехова, який у свій час написав одному видавцеві: «И в мыслях у меня не было составлять ультиматумы. Я всегда беру только то, что дают».
Ольга. Ми вас не образимо, Вадиме Григоровичу, будьте певні.
Безкрилий. Спасибі, Ольго Іванівно. Зі свого боку я теж постараюся вас не розчарувати. Коли у вас ювілей?
Ольга. Через тиждень.
Безкрилий. Коли?!
Ольга. Якщо зовсім точно, то через шість днів…
Безкрилий. Господи, це ж пісню треба написати максимум за два дні, бо інакше ви не встигнете її вивчити!
Ольга. За терміновість, Вадиме Григоровичу, буде окрема доплата.
Безкрилий. Та ні, Ольго Іванівно, я не про це! Просто я можу не встигнути «вжитися» в матеріал…
Ольга. Я вам допоможу. Запитуйте, що вас цікавить. У межах своєї компетенції я надам вам будь-яку інформацію.
Безкрилий. Тоді почнемо з того найголовнішого, що мені потрібно знати у першу чергу. Без цієї інформації у мене просто нічого не вийде. Майте на увазі.
Ольга (серйозно). Я вас слухаю.
Безкрилий (нагнувся до Ольги через стіл). Де ви у вашій фірмі тримаєте гроші?
Ольга (засміялася). Ось ви насправді який! А ще казали, що берете тільки те, що вам дають!
Безкрилий. Ольго Іванівно, повірте – це справді так. А пожартував я тому, що мені ця пісня бачиться не в формі гімну… Ну, що таке гімн? Це «Боже, царя храни…», серйозні фізіономії і стійка по команді струнко! А ви ж хочете влаштувати людям свято – чи не так?
Ольга. Так…
Безкрилий. Значить, пісню треба написати скоріше у вигляді маршу і поєднати назви азартних ігор і гру словами так, щоб і в куплетах відчувався азарт. Щоб це завело ваших гостей на святкові розіграші й ігри!
Ольга. Напевно, ви маєте рацію.
Безкрилий. Тоді викладайте справді те, без чого я не напишу пісні про гральний бізнес – називайте мені терміни, які ви найчастіше вживаєте, назви азартних ігор, гральних автоматів… Словом, мені потрібні слова…
Ольга. Казино, рулетка, кості, карти, азарт, ставки, виграш, каса, призи…
Безкрилий. Ну, це я знаю.
Ольга. Тоді я вам залишу ще ось цю інформацію про діяльність нашої фірми. Я спеціально приготувала її для вас – це також мусить вам допомогти. Тут є багато з того, про що ви запитуєте, а також наші телефони й адреса. Раптом що – телефонуйте, Вадиме Григоровичу. Ми надіємося на вас.
Безкрилий. Добре, Ольго Іванівно. Я постараюся вас не підвести.
Ольга. Тоді до післязавтра?
Безкрилий. До післязавтра.

Сцена 3
Кабінет директора фірми. У кабінеті – директор Ігор Іванович, Ольга і Безкрилий (Ігор Іванович і Ольга – у строгих костюмах, Вадим – у своєму незмінному білому светрі, синіх джинсах і білих кросівках). Ігор Іванович тримає перед собою аркуш зі словами маршу. Безкрилий, акомпануючи собі на гітарі, співає:

Життя тасує козирі і масті:
Тузи, вино і Дами в наші дні…
А радощі великі і напасті –
як ставки на зеленому сукні!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Життя розкрутить колесо і тільки:
хтось інший кине кульку навмання…
Хоч крутиться рулетка проти стрілки –
назад не відмотає вже ні дня!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

А ще життя візьме і кине кості.
І знов – добро тут виграє чи зло?
… Ох, буде зло біситися від злості,
коли побачить програшне число!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Ігор Іванович. Потрясаюче, Вадиме Григоровичу! У мене немає слів, щоб передати, як мені це подобається! (Обертається до сестри). А тобі, Олю?
Ольга. Дивовижна пісня! Ми її можемо використати не тільки на ювілеї, а й у казино щодня крутити – вона буде нашою візитною карткою!
Ігор Іванович. Прекрасна ідея!
Безкрилий. У моєму виконанні цей марш звучить блідувато, звичайно. А от якби на святі його виконали артистки з театру вар’єте… Я це уявляю приблизно так: дівчата виходять на сцену у вигляді карт, які марширують і на ходу «тасуються», а потім ще зображають рулетку й кості і при цьому співають. Було б дуже видовищно!
Ігор Іванович. Ми так і зробимо! Правда, Олю? (Безкрилому). Вадиме Григоровичу, ви чесно заробили свій гонорар. Скільки ми маємо вам заплатити?
Безкрилий. Відверто кажучи, Ігоре Івановичу, я навіть не знаю…
Ігор Іванович. Тоді, скажімо, тисячу доларів. Це буде нормально?
Безкрилий (аж не повірив). Скільки?
Ігор Іванович (зрозумів це по-своєму). Тоді – дві!
Безкрилий. Ви не жартуєте?
Ігор Іванович. Вадиме Григоровичу, ми з вами серйозні люди: у вас – талант, у нас – прибутковий бізнес! Причому дуже прибутковий! Тому ми можемо собі дозволити гарно вам заплатити. Правда, Олю?
Ольга. Звичайно. Не відмовляйтеся, Вадиме Григоровичу. Ці гроші ви заробили чесно.
Безкрилий. Та я не відмовляюсь. Просто мені ще ніколи так багато не платили…
Ігор Іванович. Це ви ще не мали справи із серйозними людьми.
Безкрилий. Мабуть, так.
Ігор Іванович (відраховує гроші і віддає Безкрилому). Ось, Вадиме Григоровичу, рівно дві тисячі доларів.
Безкрилий (беручи). Спасибі, Ігоре Івановичу. Це для мене зараз – ціле багатство! (Зачудовано подивився на купюри). Якби я знав, що ви так щедро заплатите, і якби в мене було більше часу, то я не пісню, а цілу оперу вам написав би!
Ігор Іванович. Оперу? (Задумався). Оперу… (Подивився на Ольгу і хитро примружив очі). Може, опера про гральний бізнес – це трохи не той жанр… А от якби… водевіль чи мюзикл… Так, мюзикл! Уявляєш, Олю, мюзикл, у якому події відбуваються в казино?! Перша пісня-заставка в нас уже є. А ще дописати пісні топ-менеджера, заядлого гравця, інспектора, касира, охоронця, круп’є… Та ще із захоплюючим сюжетом! Та з прекрасною музикою! Та з вар’єте! (Безкрилому, рішуче). Вадиме Григоровичу, я замовляю вам мюзикл! (Ользі). Олю, ти уявляєш, яке це буде свято для глядачів і яка реклама для нас?! (Безкрилому). Вадиме Григоровичу, хай слово «реклама» вас не лякає. Ви ж пам’ятаєте слова Рильського: «У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград – красиве і корисне»? От ми і поєднаємо красиве і корисне!
Безкрилий. Ігоре Івановичу, ідея справді хороша, але я боюся, що у мене отак з наскоку може нічого не вийти… Одна пісня – це одне, а цілий мюзикл – це вже зовсім інше… Для цього треба мати широкі знання, а я про казино майже нічого не знаю... Ось ви назвали топ-менеджера, інспектора, касира, цього ще, як його… круп’є… А я ж про них уперше чую! Це буде не зовсім професійно з мого боку – братися за те, чого не знаєш…
Ігор Іванович (з пошаною подивився на Безкрилого). А знаєте, Вадиме Григоровичу, у вас вийде… І вийде саме тому, що ви вагаєтеся! Коли людина вагається, то мобілізовує усі свої сили і в неї виходить. А самовпевнені люди майже завжди потерпають фіаско. До речі, перед тим як почати свою справу, я теж дуже вагався… Про Ольгу я уже й не кажу!
Ольга. Я страшенно боялась…
Ігор Іванович. А щодо ваших слабких знань у сфері грального бізнесу, Вадиме Григоровичу, то це ми виправимо.
Безкрилий. Яким чином?
Ігор Іванович. Дуже просто. Ольга розкаже вам про гральний бізнес усе, що знає, ознайомить з літературою, в якій описується ця сфера індустрії розваг, ми надамо вам можливість відвідувати казино і спостерігати за всім, що в ньому відбувається. Тільки майте на увазі – у светрах і джинсах у казино заходити не можна. І в офісних костюмах теж. У вас є строгий вечірній костюм?
Безкрилий. Костюм є, але я не сказав би, що він дуже вже строгий…
Ігор Іванович. Тоді доведеться купити. Тим більше, що тепер є за що. (Показав на гроші, які Безкрилий все ще тримає в руці). Я розумію, Вадиме Григоровичу, може, вам зараз потрібно було б щось інше на ці гроші придбати, але, повірте, витрати окупляться сторицею: якщо ви напишете для нас гарний мюзикл – я виплачу вам солідний гонорар. До того ж ми оплатимо постановку вашого мюзиклу у найкращому столичному театрі і ви будете отримувати гонорари ще й з кожної вистави.
Безкрилий. Тоді я одягнуся на всі ці гроші! Тільки порадьте, який одяг купувати, бо я на цьому не дуже розуміюся.
Ігор Іванович. Ольга вам допоможе – у неї прекрасний смак!
Ольга (замислено). З одягом проблеми не буде – поїдемо у фірмовий магазин нашої Іриски і підберемо найкращий костюм. Та я ось думаю…
Ігор Іванович. Що тебе ще непокоїть?
Ольга. Ну, як що? Ось Вадим Григорович одягне свій вечірній костюм, прийде в казино. А далі що – сяде собі в куточку і буде за всіма мовчки спостерігати? Що це за відвідувач, який сам ні в рулетку, ні в кості, ні в карти не грає? Це агент податкової служби якийсь!
Ігор Іванович. І тут щось придумаємо… Візьмемо на себе ще деякі витрати і будемо давати Вадиму Григоровичу невеликі суми, щоб він хоч для видимості підходив до гральних столів. А згодом про нього, як і про багатьох інших постійних наших відвідувачів, почнуть ходити легенди, що він виграє і програє великі суми. Я думаю, Олю, із цим проблем теж не буде, якщо ти допоможеш нашому Джеймсу Бонду придбати пристойний одяг і проведеш із ним «курс молодого бійця», щоб він не виглядав у казино новачком. (Безкрилому). Тільки не захоплюйтеся азартними іграми, Вадиме Григоровичу: людоманія – діло страшне!
Безкрилий. Це нове для мене слово…
Ігор Іванович. «Людос» із латинської перекладається як «гра». Тож людоманія – це патологічна пристрасть до азартних ігор.
Безкрилий. Я ніколи не помічав за собою такого.
Ігор Іванович. Прекрасно. Тоді мені залишається ознайомити вас із основними нашими правилами... Про одяг я вам уже сказав: тільки строгий вечірній костюм – ніяких джинсів і светрів, а тим більше – шортів, футболок і майок, а до них – кросівок і сандаль. Тому пристойні туфлі також купіть. А заразом сорочку й краватку, звичайно. Із собою у казино можете брати сигарети, запальничку, мобільний телефон, авторучку і блокнот.
Безкрилий. Я не палю і не маю мобілки. А ручку і блокнот візьму – записувати доведеться багато.
Ігор Іванович (продовжує далі проводити свій інструктаж). Строго забороняється приносити у казино свої карти чи ігрові кості. А також зброю – пістолет, ніж і так далі. Прирівнюються до зброї отруйні, горючі і вибухонебезпечні речовини.
Безкрилий. Запевняю вас, Ігоре Івановичу: у мене цього всього навіть близько нема!
Ігор Іванович (усміхнувся). Я ж не конкретно вас маю на увазі, Вадиме Григоровичу. Це такі основні правила перебування у казино для усіх відвідувачів. А ви ж не просто відвідувач – ви ще й автор майбутнього мюзиклу. То, може, і ця інформація під час роботи вам знадобиться. Із правилами поведінки у гральних залах вас ознайомить Ольга. І найголовніше: про ідею із мюзиклом – повинні знати тільки ми троє! Наше казино відвідують дуже поважні люди, і я не хочу, щоб вони подумали, що можуть стати прототипами літературних героїв. Це їм не сподобається, і наслідки для нас можуть бути плачевні. Тому все треба обставити так, щоб інші відвідувачі вважали, що ви – просто черговий клієнт казино!
Безкрилий. Я обіцяю, що нічого нікому не скажу.
Ольга. Я теж.
Ігор Іванович. От і добре. (Безкрилому). А тепер, Вадиме Григоровичу, дозвольте вас запросити на наш ювілей. (Бере зі столу невеликий конверт). Візьміть, будь ласка, запрошення. Тут на дві персони.
Безкрилий (беручи конверт). Спасибі, Ігоре Івановичу. Я обов’язково прийду. Але я справді хотів би бути інкогніто. З одного боку, ваших гостей справді не буде насторожувати те, що серед них затесався писака, а з другого, так мені буде легше збирати свій матеріал: люди краще розкриваються, коли не помічають, що за ними спостерігають. Тому я вас дуже прошу – не представляйте мене навіть як автора пісні.
Ігор Іванович. А вашого авторського самолюбства це не зачепить?
Безкрилий. Не хвилюйтеся, у мене із цим усе гаразд. Тим більше, що малою славою завжди можна пожертвувати заради великої…
Ігор Іванович. Тоді, Вадиме Григоровичу, я передаю вас під опіку топ-менеджера нашої фірми. (Вказав при цьому на Ольгу). Якщо хочете справді професійно написати мюзикл про гральний бізнес – слухайте її уважно і прислухайтеся до її порад.

Виходить.

Сцена 4
Ольга і Безкрилий залишаються в кабінеті одні.

Ольга. То коли ми розпочнемо «курс молодого бійця», Вадиме Григоровичу?
Безкрилий. Я готовий хоч зараз. Знаєте, коли поет на щось вже наважується, то зупинити його може «тільки постріл у голову», як каже про себе одна моя знайома поетеса.
Ольга. Або в живіт…
Безкрилий. Ви Пушкіна маєте на увазі?
Ольга. Так. До речі, він був дуже заядлим картярем і якось програв навіть рукопис п’ятої глави «Євгенія Онєгіна». Але услід за цим поставив на кін пару пістолетів і відігрався. Бачите – ні рукопису, ні пістолетів не пожалів!

Безкрилий. Я думаю, пістолети він поставив у вигляді ставки для того, щоб не було з чого застрелитися, коли програв рукопис п’ятої глави.
Ольга. А ви так зробили б?
Безкрилий. У мене немає ні п’ятої глави, ні пістолетів…
Ольга. У вас є свої рукописи.
Безкрилий. Ну, проти моїх рукописів ніхто серйозних ставок робити не стане, Ольго Іванівно. Хоча – хто знає… Може, я отримував би мільйони, якби для «Голлівуду» кіносценарії писав…
Ольга. А ви знаєте – це ідея!
Безкрилий. Облиште, ніякий «Голлівуд» у мене нічого не купить.
Ольга. Та я не про це! Нам потрібна версія, звідки у вас з’явилися гроші, щоб ходити у казино і грати в азартні ігри! І ось вона, будь ласка, – ваш кіносценарій купив «Голлівуд»! Скажімо, за три мільйони!
Безкрилий. Ви хочете, щоб завтра до моєї квартири увірвалися якісь бандюги і почали прасувати свої носовички у мене на животі?
Ольга (посміхнулась). У вас гарне почуття гумору, Вадиме Григоровичу. То ви пристаєте на цю ідею?
Безкрилий. Не знаю, Ольго Іванівно… Розумні люди у це не повірять. Хіба для простаків така версія може зійти…
Ольга. Простаків у нас вистачає! Треба тільки відповідно вас одягнути. (Підсуває до себе телефон і набирає якийсь номер). Ірусю, доброго дня! Як ти там?.. Я рада за тебе! Та що ти! Я розумію – майбутній мамі треба берегтись! А як Владик учора додому доїхав?.. Так, «і в вас, і в нас хай буде гаразд!» Вони до півночі з Ігорем цю пісню співали… Я приїду, сестричко. Тим більше, що є нагода – нам треба зодягнути одного новоспеченого мільйонера… Ні, він ще не мільйонер, але повинен мати вигляд на мільйонера… Так треба. Більше ні про що не питай – це комерційна таємниця. Коли ти будеш у своєму фірмовому магазині?.. Домовилися, чекай! (Поклала трубку, Безкрилому). Вадиме Григоровичу, в нас у запасі ще добрих три години часу. Що будемо робити?
Безкрилий. Ознайомте мене з правилами поведінки у гральному залі, Ольго Іванівно, бо я знаю тільки те, що негарно наступати людям на ноги.
Ольга. Ну, це вже багато – дехто навіть цього не знає! Це я не про казино кажу, а про правила поведінки взагалі. А щодо казино, то тут треба бути особливо коректним – нікому не заважати, не штовхатися, не дивитися через плече іншого гравця на гральний стіл, не заглядати в чужі карти… Підходити до грального столу треба тільки з того боку, де є вільне місце. Ніколи не слід наближатися до гральних столів із випивками чи закусками. (Похопилася). Ну от! Вчу вас правил етикету, а сама досі не запропонувала вам пообідати! (Знову знімає трубку телефону). Маріє Яківно, накрийте, будь ласка, столик на дві персони. Ми з гостем будемо за півгодини… Спасибі, Маріє Яківно. (Поклала трубку).
Безкрилий. Ви зі мною обходитеся справді, як з мільйонером…
Ольга. Це наше основне правило, Вадиме Григоровичу. Всі наші служби працюють так, щоб гості почувалися максимально комфортно. Інакше до нас ніхто ходити не буде. Люди в казино здебільшого ж програють. Тому ми повинні дбати про те, щоб компенсувати їм їхні матеріальні втрати увагою, доброю організацією відпочинку, смачними стравами, культурною програмою… Тому в Ігоря і загорілися очі, коли з’явилася ідея написати мюзикл про гральний бізнес! Це колись у казино приходили виключно для того, щоб пограти в азартні ігри. А сьогодні тут азарт поєднується з приємним відпочинком. Врахуйте це, коли будете обдумувати сюжет і писати музику та слова.
Безкрилий. Обов’язково. Хоча жанр мюзиклу уже сам по собі вимагає яскравого дійства і веселих пісень.
Ольга. А як ви придумуєте свої сюжети?
Безкрилий. Зізнаюся вам по секрету, Ольго Іванівно: я їх майже не придумую – більше беру із життя.
Ольга. Із чийого життя?
Безкрилий. Зі свого, із життя своїх знайомих, а часом і зовсім не знайомих мені людей. Вигадати якусь історію завжди можна. Але то буде щось надумане, силуване, штучне. А життя ж часом такі сюжети підкидає, що краще і не придумаєш!
Ольга. Але ж це ще треба цікаво написати! Писати – важко?
Безкрилий. Спочатку було важко, а тепер, коли набив руку, набагато легше. Як кажуть: «Ловкость рук и никакого мошенства».
Ольга. Ой, ви тільки у казино такого не повторіть, бо вас ще у шулерстві запідозрять! Знаєте, які строгі правила у нас щодо цього?!
Безкрилий. Догадуюсь, Ольго Іванівно. Але буде краще, якщо ви про них мені все-таки розкажете.
Ольга. Правил етикету за гральним столом багато, Вадиме Григоровичу. Тому запам’ятовуйте: підсідати на вільне місце за столом можна і під час гри, але треба дочекатися закінчення раунду і заявляти про себе тільки тоді, коли прийде черга робити нові ставки.
Безкрилий. Я зрозумів.
Ольга. А тепер щодо «ловкості рук»… Щоб вас ніхто ні в чому не запідозрив і не звинуватив, особливо стежте за своїми рухами: ні до чого не можна доторкатися руками – ні до своїх ставок, ні до чужих фішок. Руки з картами тримають тільки над столом. Ви можете покласти кисті рук у кишені чи на коліна тільки в перерві між партіями.
Безкрилий. Ясно.
Ольга. Це добре, що ви зараз такий лаконічний. Ось таким стриманим і небагатослівним потрібно бути і під час гри. За гральним столом не можна заводити балачки, висловлювати вголос свою досаду, лаятись…
Безкрилий. Що ви, Ольго Іванівно, – я навіть за письмовим столом не лаюсь!
Ольга. Ну, за письмовим… За письмовим ви грошей не програєте!
Безкрилий. Якщо час – це гроші, як прийнято вважати, то програю…
Ольга. Це вже питання філософської категорії, Вадиме Григоровичу, а ми говоримо про реальні гроші, на які роблять ставки. За гральним столом людина відчуває програш моментально! І так само моментально їй хочеться на це відреагувати… Тому не коментуйте гри, не звертайтесь ні до кого за порадами і самі нікому не давайте ніяких порад.
Безкрилий. Із цим у мене теж проблем не буде, бо я так само чемно поводжуся і в літературі.
Ольга. Тоді поки що досить. Ходімо обідати, Вадиме Григоровичу. А потім поїдемо до нашої Іриски купувати вам фірмовий костюм.

Сцена 5
Кабінет директора фірми. Ігор Іванович сидить і щось пише. Заходить Ольга, у неї чудовий настрій.

Ольга. Я вже повернулася!
Ігор Іванович (не одриваючись від письма). Як там наша Іриска?
Ольга. Іриска молодець! У неї все просто горить у руках: у магазині – ідеальний порядок!
Ігор Іванович. А сама як?
Ольга. І сама виглядає прекрасно! Трохи поправилась, але не розтовстіла. Усе така ж весела й рухлива!
Ігор Іванович. Костюм Вадиму Григоровичу підібрали?
Ольга. Він справді вирішив одягнутися на всі гроші, щоб пристойно виглядати у казино. То ми йому все підібрали – не тільки костюм, а й сорочку, галстук, туфлі. Навіть портмоне! Так його нарядили, що я в нього ледь не закохалася, як побачила у тому наряді!
Ігор Іванович (усміхнувся, пишучи далі). А чому б і ні – він хлопець гарний і, здається, порядний…
Ольга. І розумний, і талановитий, і уважний! А який він статечний і елегантний у тому костюмі – ну справді новоспечений мільйонер! Серед відвідувачів нашого казино такого гарного чоловіка ще не було…
Ігор Іванович (аж тепер одірвався від аркуша). Ти що – справді закохалася?
Ольга. А що – вам усім можна, а мені – ні?
Ігор Іванович. Олю, я ж не проти! Це було б просто чудово! Він – гарний і талановитий. Його, як мені здається, чекає велике визнання. А ти – теж вродливиця! Та ще й багата співвласниця казино!
Ольга. Тільки не кажи йому про це! Чуєш? Ігоре, він дуже серйозний чоловік. Коли я в магазині пожартувала, що тепер у нього закохається не одна багата відвідувачка нашого казино, він цілком серйозно відповів, що чоловік повинен заробляти сам і що він ніколи не дозволить, щоб його утримувала дружина!
Ігор Іванович. Молодець. Він мені подобається все більше.
Ольга. І мені теж… Він якийсь такий… ну, не такий, як усі… Розумієш?
Ігор Іванович. Розумію. Я все розумію. І це все прекрасно. Але про роботу ти не забула – інструктаж із ним провела?
Ольга (злегка образилась). Звичайно. До своїх професійних обов’язків я ставлюся відповідально. Може, іноді аж надто відповідально… Тому і досі сама…
Ігор Іванович (підвівся, вийшов з-за столу, обняв сестру за плечі). Олю, пробач…
Ольга. Все правильно… Робота є робота… Я все зробила, як ти просив: ознайомила його з правилами етикету у гральному залі і за гральним столом, у загальних рисах розповіла про рулетку, кості і карти. Дала із собою кілька книг про азартні ігри. Він тямовитий – всю інформацію схоплює на льоту. Але все одно перед першим «робочим» виходом у казино попросив дати йому час на підготовку.
Ігор Іванович. І скільки йому потрібно часу?
Ольга (зітхнула). Цілий тиждень.
Ігор Іванович. Не переживай. Ти ж зустрінешся з ним раніше – на нашому ювілеї! Правда, у нього запрошення на дві персони…
Ольга. Вадим Григорович казав, що йому нема кого запросити і що він прийде сам…
Ігор Іванович. Ну, сестричко, тоді тримай його міцно під руку, коли дівчата з театру вар’єте будуть танцювати канкан!

Сцена 6
І ось уже ювілей фірми. З бокалами стоять Ігор Іванович, Ольга, Вадим, гості. Серед гостей і Люся зі своїм Багачем. Артистки з театру вар’єте виходять у вигляді карт (в одних карти на спині, а спереду вони наполовину оголені, в інших карти спереду, а ззаду вони наполовину оголені), марширують, на ходу «тасуються» і співають:

Життя тасує козирі і масті:
Тузи, вино і Дами в наші дні…
А радощі великі і напасті –
як ставки на зеленому сукні!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом: Судьба!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Дівчата утворюють колесо на зразок колеса рулетки і кружляють проти годинникової стрілки:

Життя розкрутить колесо і тільки:
хтось інший кине кульку навмання…
Хоч крутиться рулетка проти стрілки –
назад не відмотає вже ні дня!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом: Судьба!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Танцівниці розступаються і всередині круга виявляються дві дівчини, які зображають гральні кості. А пісня лунає далі:
А ще життя візьме і кине кості.
І знов – добро тут виграє чи зло?
… Ох, буде зло біситися від злості,
коли побачить програшне число!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом: Судьба!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Сцена 7
Казино. Десь при вході звучить марш Безкрилого, його змінюють інші мелодії. До стійки бару підходить засмучений Вадим.

Безкрилий (кладе перед барменом гроші). Зробіть мені, будь ласка, коктейль.

Поки бармен робить коктейль, Безкрилий дістає блокнот і щось записує. Здалеку зупиняється Павич, він мовчки чекає, поки Вадим заховає записник до кишені і візьметься пити коктейль. Аж тоді і собі підходить до стійки бару.

Павич. Біля вас вільно?
Безкрилий. Звичайно.
Павич (бармену). Мені коктейль. (Безкрилому). Ми з вами раніше тут не зустрічалися?
Безкрилий. Ні, я тільки нещодавно відкрив для себе це казино.
Павич. Хороший заклад. Усі умови: гральні зали, бар, ресторан, вар’єте!
Безкрилий (начебто зі знанням справи). Не так шикарно, як у Лас-Вегасі, але все досить пристойно…
Павич (захоплено). Ви грали у Лас-Вегасі?! Як я вам заздрю! В американців індустрія розваг поставлена на найвищому рівні! Правда?
Безкрилий (уже впевненіше). Ну, там тільки «Метро Голден Майєр гранд-готель» чого вартий! Чотири тридцятиповерхові готелі, 5005 кімнат, парк розваг із атракціонами для дітей, сила-силенна гральних автоматів, окремий зал під карточні столи, зала для рулетки така, що заблудитися можна! І все це у формі старовинного замку зі смарагдовим кольором стін…
Павич. Казка…
Безкрилий. Не те слово!
Павич. І, звичайно ж, повний набір ігор…
Безкрилий (уже зовсім, як Хлєстаков). Тут у них взагалі все по повній програмі: американська, англійська і навіть французька рулетка, «Колесо удачі», блекджек, покер, баккара, «Пунто Банко», «Тридцять і сорок», покерні кості, «Кості Скарні», Чак-е-лак, Барбут, Бак Дайс, хезард, крепс…
Павич. А з екзотичних ігор?
Безкрилий. Доміно пай гоу, китайські і латинські карти, калуки, карточні ігри ісламського Сходу, азар…
Павич. Супер!
Безкрилий. Так, але на ще вищому рівні в американців поставлене кіно і «Голлівуд»… Вони в цю індустрію вкладають мільйони, а заробляють мільярди!
Павич. Ви цікавий співбесідник… Дозвольте з вами познайомитися: я – Віктор Петрович Павич.
Безкрилий. Вадим Григорович Безкрилий.
Павич. Дуже приємно. Я теж уже безкрилий, дозвольте скаламбурити, Вадиме Григоровичу. Були колись у Павича крила, тепер – нема… (Довірливо). Не вмію вчасно зупинятися – усе програю…
Безкрилий. Це ви даремно, Вікторе Петровичу. Нам із вами треба весь час пам’ятати приказку: «Грай, та не відігравайся»! (Поплескав себе по піджаку там, де зазвичай тримають портмоне). Треба ж і на завтра щось залишати…
Павич. То і я ж про це кажу! Я здалеку бачив, з яким азартом ви сідали до грального столу, і яким засмученим із-за столу вставали… Програли велику суму? Можете не говорити. Я етикет знаю. Але й знаю, що то стіл для солідних клієнтів – для VIP-персон! Там ставки дуже великі…
Безкрилий. Десять тисяч доларів.
Павич. Ви – солідний клієнт…

Тим часом до бару казино заходять Люся і Багач. Люся, побачивши Безкрилого, награно сміється і цілує Багача. Вони сідають за дальній столик. Вона знову його цілує – видно, що хоче подратувати Вадима. Багач підзиває офіціанта і замовляє вечерю.

Безкрилий (одвернувся від них). Є і солідніші, як я бачу…
Павич. Ви про Багача? Так, Сергій Павлович – теж VIP-персона! Успішний бізнесмен! Але великих ставок часто не робить – уміє стримувати свій азарт. А може, його стримує та молода особа – він закоханий у неї по вуха! Вона за нього на тридцять років молодша! Якась актриса… А ви знаєте його?
Безкрилий. Так, чув дещо про нього… Але ми особисто не знайомі.
Павич. Ще познайомитеся – багаті люди швидко знаходять спільну мову.
Безкрилий. Тільки не цього разу – сьогодні у мене не дуже вдалий день…

У цей час до них підходить якась вродлива жінка. Це Олімпія.

Олімпія (з великим інтересом поглядаючи на Безкрилого). Можна приєднатися до такого славного чоловічого товариства?
Павич (дещо сухувато). Олімпіє, ми зайняті серйозною розмовою. Іншим разом.
Олімпія. Як скажете, Вікторе Петровичу. (Довірливо взяла Безкрилого за лікоть). Якщо вам потрібно буде заспокоїти душу після невдалої гри – тільки позвіть! Мене звати Олімпія. (Іде до виходу).
Безкрилий (дивлячись їй услід). Дуже вродлива жінка…
Павич. І дуже дорога. Сто п’ятдесят доларів за годину. Вона знає собі ціну… Тому до вас і підійшла.
Безкрилий. Чому ви вирішили, що вона підійшла саме до мене?
Павич. Я бачив, як вона спостерігала за вашим гральним столом… Це в неї така тактика – займає десь у куточку вигідну позицію, стежить, як грають VIP-персони, а потім делікатно пропонує свої послуги тому, хто програв… Спрацьовує дуже часто, бо після великого програшу багатому чоловікові справді хочеться «заспокоїти душу», а робити це Олімпія вміє… Тому я її і відправив, щоб вона вам не набридала.

Знову чується роблений сміх Люсі – вона щось шепоче Багачу на вухо, поглядаючи на Безкрилого.

Безкрилий (глянув на Люсю і скривився). Ви знаєте, Вікторе Петровичу, я вже теж, напевно, піду.
Павич. Приємно було з вами познайомитися, Вадиме Григоровичу. Колись розкажете мені ще про Лас-Вегас?
Безкрилий. Може, колись… (Виходить).

Павич замовляє собі ще якусь випивку. А в цей час починають розмовляти Люся і Багач.

Люся (нервово). Ти бачив – він знову тут! На ювілеї фірми із сестрою директора цілий вечір танцював і сьогодні у своєму новому костюмі красується!
Багач (спокійно вечеряє). Хто? Твій колишній? Хай оближеться і забуде. Тепер ти моя. Хіба не так?
Люся. Я тільки твоя! Але що він робить у цьому казино?!
Багач. Люс?, у таких закладах грають в азартні ігри… Ти що – не знаєш?
Люся. Звідки у того злидня гроші, щоб грати в рулетку чи в карти?! І звідки у нього гроші, щоб так одягтись?!
Багач. Не кричи, Люс?. Заспокойся і їж мовчки.
Люся. Я не можу зараз спокійно їсти! Поки я була з ним – ми ледве зводили кінці з кінцями! А тепер він програє гроші у казино?!
Багач. Я не розумію, чого тебе це так хвилює…
Люся. Мене це дратує!
Багач (дістає з портмоне долари і, не перераховуючи, кладе перед нею з десяток крупних купюр ). Візьми і заспокойся, якщо тобі так жаль тих грошей, які він програв.
Люся (ховаючи гроші в сумочку, далі незадоволено бурчить). Мене тримав голодну, а тепер у казино ходить, паразит…

Багач мовчки кладе перед Люсею ще приблизно таку ж суму. Вона бере і ті гроші.

Багач. Ти вже заспокоїлася?
Люся. Заспокоїлася.
Багач. От і добре. (Далі згинається над тарілкою).
Люся (теж пробує щось їсти, але по якійсь паузі знов починає своєї). Але де він узяв такі гроші? І скільки він їх взагалі вже програв?!
Багач. Люс?, я не знаю… Якщо тебе це вже настільки пече, то запитай у Павича – він не вилазить із казино і все про всіх знає.
Люся. Павич – це хто?
Багач. Он той жевжик за стійкою бару. Колишній круп’є, картярський шулер і заядлий гравець.
Люся. Запроси його за наш столик.
Багач. Люс?, я серйозний бізнесмен – мені не личить з картярськими шулерами навіть розмовляти. Дай йому 50 доларів і сама про все тихенько розпитай. Але тільки 50 – не більше! (Дає їй дрібнішу купюру).

Люся встає з-за столика і підходить до Павича.

Люся. Добрий вечір. Це ви Павич?
Павич. Взагалі-то я Віктор Петрович, Павич – це моє псевдо, так тільки друзі мене називають.
Люся. То, може, ми подружимося?
Павич. А чого ж – можна і подружитися, можна й одружитися… Ви женщина інтересна… (Оглядає її фігуру).
Люся. Про це навіть не думайте – я вже майже заміжня! (Простягає йому долари). Ви можете розраховувати тільки на це…
Павич. Це плата за інформацію, як я розумію?
Люся. Саме так.
Павич. Тоді знайте, що деяка інформація коштує набагато більше…
Люся. Те, що мене цікавить, коштує саме 50 доларів. Мій майбутній чоловік бізнесмен і знає ціну всім і всьому. Мене цікавить той франт, з яким ви щойно розмовляли.
Павич. Вадим Григорович? Якщо чесно, то я його справді знаю не більше, як на 50 доларів – він тільки недавно почав відвідувати це казино. Але ви точно сказали – він таки франт! VIP-персона! Усе знає про «Метро Голден Майєр гранд-готель», добре розуміється на азартних іграх, манери – вишукані, кишені – повні: грошима смітить, як мільйонер! Мабуть, лише недавно розбагатів…
Люся. Чому ви так думаєте?
Павич. Шановна, я професійний гравець і за багато років на всяку публіку надивився. Цей франт, як ви його назвали, тільки сьогодні мінімум 10 тисяч баксів програв…
Люся. Скільки?! Десять тисяч?!
Павич. Це мінімальна ставка, яку роблять за гральним столом для VIP-персон… Він міг програти і більше…
Люся. Здуріти можна!
Павич. Я не сказав би, що він готовий був здуріти від такого програшу… Трохи був засмучений, це правда, але не більше… Програвати він уміє достойно – так тільки мільйонери розстаються із грошима… Повірте, я знаю, що кажу.
Люся. Та звідки у нього такі гроші?!
Павич. Точно не знаю, але він дуже цікаво розповідав про Лас-Вегас і щось говорив про «Голлівуд» і про кіно…
Люся (примружила догадливо очі). Вони кіносценарій у нього купили...
Павич. Везе ж людям… А їх багато у нього – тих кіносценаріїв?
Люся. О! Якби у нього всі його кіносценарії купили, то він би сам відкрив казино!
Павич. Може, колись він так і зробить – у нього до азартних ігор, як я помітив, дуже великий інтерес. (Стукнув себе по лобі). Точно, він хоче відкрити своє казино! Ось чого він тут так до всього придивляється! Придивляється і на вус мотає, записує щось! (Люсі). Ви знаєте, скільки треба грошей, щоб відкрити своє казино? На Заході це обходиться не менше як у 300 мільйонів доларів! Ну, в нас, може, менше, але все одно – це ж які у нього мають бути гроші!
Люся. От гад… А мені про «Голлівуд» нічого не сказав…
Павич. Розумні люди таким ніколи не хваляться. Зурочити можуть. А то і просто порішити.
Люся (задумливо). О, він дуже розумна людина… Але і я не дурна! (Павичу). Спасибі за інформацію, Вікторе Петровичу. Ви дуже мені допомогли. Тільки Вадиму Григоровичу про нашу розмову нічого не кажіть. Добре?
Павич. Тоді із вас ще п’ятдесят баксів.
Люся (здивовано). Ще п’ятдесят баксів? За що?
Павич. За мовчання. П’ятдесят доларів – за інформацію, ще п’ятдесят – за мовчання. За мовчання теж треба платити. І часом навіть більше, як за інформацію. Ви цього не знали?
Люся (заглядає у свій гаманець). Тоді віддавайте мені назад п’ятдесят, а я вам дам сто, бо у мене тільки стодоларові купюри.
Павич (віддає їй 50 доларів). Ви багата жінка!
Люся (багатозначно). А скоро буду ще багатша… (Простягає йому купюру в 100 доларів).
Павич. Хай вам щастить!

ДІЯ ДРУГА
Сцена 8
Кабінет директора фірми. Ігор Іванович перебирає якісь папери. Заходить дуже розстроєний Вадим.

Безкрилий. Ігоре Івановичу, у мене повний провал!
Ігор Іванович (з острахом). Хтось дізнався про наш задум?!
Безкрилий. Ні, що ви! Але я і сам ледь не осоромився на все казино, і вас мало не осоромив…
Ігор Іванович. Господи, Вадиме Григоровичу, що таке сталось?
Безкрилий. Та, розумієте, я не розібрався з гральними столами і сів із дрібними фішками за стіл, який обслуговує VIP-персон! Там ставки по десять тисяч, а в мене фішок на сто доларів, які ви ж мені і спонсорували…
Ігор Іванович. Ви хоч не стигли зробити ставки?
Безкрилий. Не встиг, слава Богу! Підійшов я до столу, коли вони вже грали. Тихенько підсів, почекав закінчення раунду. А коли круп’є попросив робити нові ставки, один пан мене випередив і поставив таку суму, що у мене аж очі на лоба полізли!
Ігор Іванович. А ви?
Безкрилий. Я зрозумів свою помилку, сказав, що у гру поки що не вступаю і звільнив місце іншому гравцеві. Але мені досі за себе соромно. Слухав Ольгу Іванівну, читав літературу і таку дурницю зробив…
Ігор Іванович. А як на це відреагували гравці за столом?
Безкрилий. Мені здається, вони навіть не звернули на мене уваги.
Ігор Іванович (полегшено зітхнув). Ну, це вже легше.
Безкрилий. Але я все-таки здорово сплохував…
Ігор Іванович. Ви хоч не сіли відразу після цього за гральний стіл із меншими ставками?
Безкрилий. Ні, Ігоре Івановичу. Якби я це зробив, то відразу стало б зрозуміло, що спершу я сів не у свої сани… Тому я пішов у бар і замовив собі коктейль… Але VIP-персоною мене вже вважають! Там, у барі, до мене підсів один пан, який здалеку бачив, як я вставав із-за столу з високими ставками. Мій кислий вираз обличчя він потрактував по-своєму і вирішив, що я розстроївся через те, що програв круглу суму.
Ігор Іванович. Він назвався?
Безкрилий. Віктор Петрович Павич.
Ігор Іванович. Ну, я вас вітаю, Вадиме Григоровичу, – завтра про появу нового мільйонера будуть знати всі клієнти нашого казино! Тепер ви точно VIP-персона!
Безкрилий. А потім до нас підійшла ще якась Олімпія і запитала мене, чи я не хочу «заспокоїти душу»… Вона теж, як пояснив мені Павич, уважно стежить за столом, де роблять високі ставки, і потім пропонує свої послуги тому, хто програв…
Ігор Іванович. І що ви їй сказали?
Безкрилий. Мені нічого не довелося їй казати, бо Віктор Петрович її відразу ж відшив, аби вона, як він висловився, мені не набридала.
Ігор Іванович. З Павичем теж будьте обережні, Вадиме Григоровичу. Він – підступний чоловік. Це колишній круп’є, який спився і займається шулерством. У нашому казино він мусить грати по-чесному, бо тут його всі знають. І тут він здебільшого програє. Але знайомлячись у казино з новачками, які не знають, куди гроші дівати, він пропонує їм зіграти в іншому місці і вже там на повну відіграється.
Безкрилий. Треба придивитись до нього уважніше…
Ігор Іванович. Навіщо?
Безкрилий. Ну, як же, Ігоре Івановичу, у мюзиклі про казино повинен бути картярський шулер чи ні?
Ігор Іванович. Тільки будьте обережні! Він займається шулерством давно і професійно. Це він сьогодні щось недодивився і випадково прийняв вас за мільйонера, а ще кілька вечорів і він зрозуміє, що ніякий ви не багатий клієнт…
Безкрилий. Ну, я у своєму жанрі теж трохи професіонал… Жаль тільки, що сьогодні зробив таку досадну промашку…
Ігор Іванович. Це тепер буде важко виправити, Вадиме Григоровичу. Мені здається, що навіть неможливо. На тверде переконання Павича, Олімпії та й інших відвідувачів сьогодні ви «програли» мінімум 10 тисяч доларів! Отже, ви – VIP-персона! А такі поважні клієнти за столи з малими ставками не сідають принципово.
Безкрилий. Що ж мені робити?
Ігор Іванович. Спостерігайте за всіма здалеку. Скажімо, від стійки бару. І то з таким виразом обличчя, наче ви в цей вечір уже програли все, що могли… Можете посидіти там ще й зараз – вечір же тільки починається.
Безкрилий. Відверто кажучи, повертатися в казино мені не дуже хочеться – я справді трохи розстроєний…
Ігор Іванович. Ну, ну… Сміливіше. Ви ж самі щойно сказали, що ви – професіонал!
Безкрилий. Ігоре Івановичу, мюзикл я напишу – не сумнівайтесь!
Ігор Іванович. Оце інша розмова, Вадиме Григоровичу. Тоді приємного вам відпочинку! До речі, вам велике вітання від Ольги.
Безкрилий. Спасибі! І Ольгу Іванівну вітайте від мене! Я її ще не бачив після ювілею…
Ігор Іванович. Вона трохи була застудилась. Напевно, випила холодного шампанського після того, як румбу із вами потанцювала…
Безкрилий (занепокоєно). Але це не надто серйозно?!
Ігор Іванович. Ні, їй уже легше. Але все одно після хвороби їй треба, як вона каже, «привести себе в порядок». Ви ж знаєте – жінки люблять показуватись перед чоловіками тільки у всій своїй красі!
Безкрилий. Якби вона була поруч, я такого промаху не зробив би…
Ігор Іванович (усміхнувся). Я їй обов’язково це передам.
Безкрилий. Ні-ні, Ігоре Івановичу, не треба! Коли вона дізнається про цю історію, то подумає, що я телепень якийсь!
Ігор Іванович. Не подумає, Вадиме Григоровичу. Ольга про вас дуже високої і гарної думки.
Безкрилий. Справді?
Ігор Іванович. Я не жартую.
Безкрилий. Спасибі, Ігоре Івановичу. Мені це дуже важливо знати... Дуже важливо… (Переводить розмову на інше). Я ще трохи посиджу в казино – виберу собі спостережний пункт у барі і буду матеріал для мюзиклу збирати. Не хвилюйтеся – я вас більше не підведу. (Вже намірився виходити, але зупинився). У мене до вас ще тільки одне запитання, Ігоре Івановичу…
Ігор Іванович. Я вас слухаю.
Безкрилий. Мені для мюзиклу може знадобитися будь-яка інформація. То якщо до мене ще раз підійде та Олімпія – я можу з нею поговорити? Ви і Ольга Іванівна нічого поганого не подумаєте про мене?
Ігор Іванович. Я не подумаю. Це точно. А от Ользі це може бути не дуже приємно… Тому давайте домовимося по-чоловічому – це залишиться між нами.
Безкрилий. Спасибі, Ігорю Івановичу. Пізніше я їй сам це усе поясню.

Виходить.

Сцена 9
Безкрилий повертається у бар казино. Люсі і Багача там вже немає. Зате біля бару стоїть Олімпія і п’є коктейль. Вадим підходить до стійки бару.

Безкрилий. Біля вас вільно, Олімпіє?
Олімпія. О, ви таки повернулись… Поважаю рішучих мужчин! Приєднуйтесь, буду рада. Як вас величати?
Безкрилий. Вадим Григорович. (Бармену). Мені каву, будь ласка.
Олімпія. А чогось міцнішого, Вадиме Григоровичу?
Безкрилий. Трохи пізніше. Не варто починати вечір з надто міцного, якщо хочеш гарно провести всю ніч.
Олімпія. Золоті слова! Ви не тільки багатий, а й розумний!
Безкрилий. Щоб розбагатіти, треба мати розум…
Олімпія. Не скажіть, Вадиме Григоровичу. Не скажіть… Ось тут щойно сидів один багатій… У нього навіть прізвище – Багач! Так, думаєте, він розумний? Грошей у нього – сила-силенна! Це правда. А от щодо розуму, то я дуже сумніваюсь…
Безкрилий. Чому ви так думаєте?
Олімпія. А ви бачили, з ким він був? Із сопливою дівчинкою… Та вона йому не те що в дочки – в онуки годиться!
Безкрилий. Це їхня справа…
Олімпія. Звичайно, їхня! Йому захотілося – молоденької, а їй – його грошей… Тільки йому це вилізе боком… Як я колись прочитала в одній книжці: «Кожен чоловік, який після п’ятдесяти років одружується на молодій, повинен пам’ятати, що з того часу він щодня посилено копає собі могилу».
Безкрилий. Ви теж розумна жінка, як я подивлюсь.
Олімпія. А ви думали, що я звичайна хвойда?
Безкрилий. Олімпіє, я такого не говорив.
Олімпія. Але ж думали?
Безкрилий. Я вас мало знаю, щоб так думати. Але знаю, що в кожного життя складається по-своєму. Часом людина зовсім не винна, що мусить у той чи інший спосіб заробляти собі на прожиття.
Олімпія. Це ви хочете виправдати мій бізнес чи свій?
Безкрилий. Скоріш за все я шукаю виправдання тій, яка зараз із Багачем. Це моя колишня наречена…
Олімпія. Ота актриса?! Так ось чого вона так виклично у вас на очах із Багачем цілувалась! От сучка – наплювала в душу та ще й дражниться! Мене вона теж образила… Коли я сюди зайшла, вона так на мене подивилась, наче вона – велика пані, а я – ніщо!
Безкрилий. Мене вона більше не цікавить.
Олімпія. А я їй, сучці, зараз теж настрій охоче зіпсувала б! Он вона якраз сюди йде… Знаєте що? Ось вам триста доларів, я пізніше підійду і скажу так, щоб вона почула, що ви мені повинні заплатити за дві години! Я трохи на жіночій психіці розуміюся і знаю, як це її заведе… (Кладе перед Безкрилим гроші).
Безкрилий (нервовим рухом відсуває від себе купюри). Ні-ні, Олімпіє, що ви! Мені зараз дуже подобається одна жінка і я боюся, щоб вона не подумала, що я… Ну, що ми з вами…
Олімпія. Не бійтеся – ось бармен підтвердить ваше алібі. (Бармену). Правда, Костику? Ти ж бачиш, що це все лише розіграш? Треба ту сучку провчити! Ось тобі за це гарні чайові! (Дає бармену чайові і обертається до Безкрилого). Ну, Вадиме Григоровичу! Сміливіше! Ви ж із вигляду такий рішучий мужчина! (Підсуває долари назад до Безкрилого і швиденько виходить).

Сцена 10
Безкрилий швидко ховає триста доларів до кишені і далі п’є каву. Люся саме підходить до бару – вона вже трохи напідпитку.

Люся. Привіт!
Безкрилий. Привіт.
Люся. Тебе важко впізнати!
Безкрилий. Тебе теж…
Люся. Здається, ми обоє вийшли в люди.
Безкрилий. Особливо ти.
Люся. А ти хіба ні?
Безкрилий. Ну, куди мені до тебе… Ти вже вийшла в люди, а я ж тільки починаю…
Люся. Добре починаєш – тисячі й тисячі у карти програєш!
Безкрилий. Не твоє діло, скільки я програю! За своїм Багачем краще дивись!
Люся. Мій Багач таких великих грошей на вітер не викидає! А ти тільки за сьогоднішній вечір більше 10 тисяч доларів програв! Звідки у тебе такі гроші? Кіносценарій «Голлівуду» продав?
Безкрилий. Не твоє діло.
Люся. Коли ми жили разом – було моє!
Безкрилий. Я тебе не виганяв – сама пішла. Тепер про це не будемо говорити.
Люся. Добре, давай перекусимо і поговоримо про щось приємне. Що тобі замовити? Форелі, креветок, ікри?
Безкрилий. Спасибі, я не голодний. У мене тепер холодильник забитий тими креветками і червоною ікрою. Я дивитися на них вже не можу.
Люся. Тоді давай вип’ємо на брудершафт.
Безкрилий. Мені здається, що ти вже й так випила зайвого…
Люся. Це я напилася з горя, що сплю зі старим торгашем, коли могла спати з молодим мільйонером, тобто з тобою…
Безкрилий. Мені інколи теж хочеться напитись.
Люся. То давай нап’ємося разом – ти мене пригостиш? Ти ж у нас тепер багатій – смітиш грошима направо й наліво!
Безкрилий. Перестань, кажу.
Люся. Що – у карти гроші програєш, а для мене – жалієш?
Безкрилий. Ти знаєш, що я для тебе ніколи нічого не жалів.
Люся. Бо ніколи нічого й не мав! А зараз, коли став казково багатий, ти можеш свою щедрість мені показати?
Безкрилий. Можу.
Люся. Тоді пригости мене на всі гроші, які у тебе зараз є!
Безкрилий. Добре, я пригощу тебе на всі свої гроші. (Дістає з кишені гривні й копійки і починає рахувати). Двадцять гривень тридцять копійок. Якраз на чай. (Бармену). Будь ласка, дайте дамі чаю.
Люся. Знущаєшся?
Безкрилий. Анітрохи. Це справді всі мої гроші.

У цей момент до них підходить Олімпія.

Олімпія (навмисно розв’язно). Вадиме Григоровичу, я дуже поспішаю… Ви не забули, що обіцяли заплатити мені за дві години?
Люся. За дві години чого?
Олімпія. Не ваше діло! Я з вами не розмовляю! (Нахилившись до Безкрилого, томним голосом). То де мої триста баксів, які я дві години так добросовісно заробляла?

Безкрилий (дістає 300 доларів). Ось, будь ласка, усі ваші триста доларів, Олімпіє… Я своє слово тримаю…
Олімпія (далі маніжиться). Мерсі на боку, Вадиме Григоровичу… Мерсі на боку… (Підкреслено хтиво бере гроші й виходить).
Люся. Що?! Триста баксів?! Якійсь автопокришці?! За дві години «мерсі на боку»?! Та ти мене… цілих два роки… майже задарма!!!

На її крики вбігають охоронець і Багач. За ними до бару заходить Павич і зупиняється віддалік.

Багач. Люс?, заспокойся! Що тут таке?
Безкрилий. Вона випила зайвого…
Люся. Хто випив?! Я?! Та я в рот ще нічого не брала!
Багач. Люс?, поїхали додому… (Пробує відтягнути її від стійки бару).
Люся (пручається). Не чіпай! Відпусти мене! Я зовсім не п’яна!
Безкрилий (до Багача). Заберіть її звідси! Вам що – не відомі правила про те, що в казино не можна брати із собою вибухонебезпечних речовин?
Люся (виривається з рук Багача). Що таке?! Це я – вибухонебезпечна речовина?! Ах ти ж…
Багач (швиденько закриває їй рота). Люс?, мовчи! Ми їдемо додому! Не кусайся, Люс?! Не кусайся! (Витягає її з бару).

Павич дістає з кишені мобілку і виходить теж.

Сцена 11
Якийсь закуток. Павич стоїть і розмовляє по мобільному телефону.

Павич. Коток, ви де? Бери Грейдера і – до мене! Даю вам дві хвилини. (Ховає мобілку в кишеню і запалює сигарету).

Незабаром до нього підходять два здоровані. Це Коток і Грейдер.

Коток. Чого звав, Павич?
Грейдер (награно закачує рукава). Кого нада замочити?
Павич. Не треба нікого мочити. Пощипаєте одного гуся безкрилого – і все!
Коток. Хто такий?
Павич. Є тут один новоспечений мільйонер… Грає із VIP-персонами, бавиться з Олімпією за півтори сотні за годину, при собі носить повне портмоне баксів… Я не маю часу карти із ним пересмикувати – треба його швиденько потрусити, поки не все програв і прогуляв… Словом, простежите за ним аж до його хати – він мусить великі гроші і вдома тримати… Візьмете, коли він повернеться додому і двері ключем відкриє… На голови – чорні маски, щоб не запам’ятав; на руки – пальчата, щоб слідів не залишили. Полякаєте гарячим утюгом, витрусите всі гроші, що в нього є, і змиєтеся – ніякої «мокрухи»! Барахла не брати – це речові докази! Вам ясно?
Грейдер. А тєлєсні повреждєнія можуть бути? (Розводить руками). Він же, скотіна, мабуть, сопротівлятися буде…
Павич. Хочете і самі сісти на парашу, і мене посадити?! Ніяких повреждєній, я сказав! Якщо він відкриє двері своїм ключем і на ньому не буде ні подряпини, то ніколи не докаже, що на нього нападали!
Коток. Ти із нами знов не підеш?
Павич. Коток, ну подумай усіма своїми звивинами: як я з вами піду, якщо він мене знає?
Коток. Логічно.
Грейдер. Убідив.
Коток. То хто він такий?
Павич. Вадим Григорович Безкрилий. Ходімо – покажу вам його здалеку.

Виходять.


Сцена 12
І ось уже Коток і Грейдер заводять ошелешеного Безкрилого до його квартири. Їхні обличчя справді сховані під чорними масками (видно тільки очі і роти), на руках – такі ж чорні пальчата. Вони міцно тримають Вадима під руки. Одночасно Коток однією рукою закриває Безкрилому рота.

Коток. Ну, от ми і вдома.
Грейдер. Заході, дядя…
Коток (Грейдеру). Висмикни телефон. (Вадиму, який намагається подати голос). Ви хочете щось сказати? Добре, я не буду затуляти вам рота, але не подумайте звати на допомогу – заріжемо зразу. (Повільно забирає руку).
Безкрилий (відсапуючись). Хто ви такі і що вам від мене потрібно?..
Коток. Мільйонер, а такий недогадливий… (Витягає з кишені його піджака портмоне). Оце саме нам і потрібно… (Грейдеру). Тримай його міцно, а я витягну бакси із портмоне…

Грейдер тримає Безкрилого за обидві руки, а Коток тим часом розкриває портмоне: заглядає у нього, витрушує його – там нічого немає.

Коток. Чувак, ти що – все програв і пропив?
Безкрилий. Нічого я не програвав і не пропивав! Там нічого і не було!
Коток. Як це?!
Безкрилий. Дуже просто. Ніякий я не мільйонер. Вас дезінформували.
Грейдер. Як це не мільйонер? Ти що – за лопухів нас маєш?
Коток. Що ти його слухаєш? Поклади йому утюга на живіт – зразу все розкаже!
Грейдер (Безкрилому). Де в тебе утюг?
Безкрилий (киває головою). У тумбочці. Але він не працює.
Коток. Як це не працює?
Безкрилий. Він уже два тижні як згорів.
Грейдер. У мільйонера утюг не працює?! Чувак, ти що – зовсім оборзів?!
Безкрилий. Та ніякий я не мільйонер, ще раз вам кажу! Роздеріть очі і на квартиру подивіться! Хіба мільйонери так живуть?
Коток (озирається навколо). Не живуть… Мільйонери точно так не живуть… Нічого не понімаю… (Грейдеру). Ану заглянь у холодильник…
Грейдер (відкриває холодильника і дістає звідти пів- оселедця). Тут тільки хвіст від оселедця.
Коток. І все?
Грейдер. Більше нічого. (Вкидає оселедця назад).
Коток. То він справді не мільйонер?! (Безкрилому). Чого ж ти нарядився, як Ален Делон?!
Безкрилий. Не ваше діло! У вас – свій бізнес, у мене – свій! Я у ваші справи свого носа не пхаю!
Коток (Грейдеру). І що нам тепер із ним робити?
Грейдер. Що робити… Дамо утюгом по голові – і все.
Безкрилий (поспішно). Утюг не працює!
Коток (сердито). Голова в тебе не працює! Подумав би про послєдствія, перш ніж наряджатися отак! Ходить, бачиш, по казино, як та к?за н?стра, і збиває людей з пантелику! А люди, може, на ризик ідуть, плани свої будують… Маєш ти щастя, що ми працюємо без «мокрухи» і не беремо барахла… Але тільки хоч кому-небудь писнеш про те, що тут було – точно получиш утюгом по голові! Понятно?
Безкрилий. Я нікому нічого не скажу! Клянуся!
Коток. Тільки попробуй…

Коток і Грейдер виходять.

Сцена 13
Безкрилий зостається сам.

Безкрилий. Нічого собі! Ну й деньок! То та дурепа у казино істерику закатала! Тепер ці головорізи мало не порішили! І через що?.. Через мільйони, яких у мене нема! (Поволі виходить зі стресового стану). Напевно, я справді чогось не врахував… Треба заспокоїтися, повечеряти і все обмізкувати… (Іде до холодильника, відкриває його). І чим тут вечеряти? Цим замацаним оселедцем? Господи, як мені осточортіло це напівголодне собаче життя! Таки правильно Люська зробила, що пішла до того бізнесмена – хоч вона по-людськи проживе…

І якраз у цю мить до квартири заходить Люся, яка тягне за собою великий чемодан.

Безкрилий (швиденько закриває холодильник і спантеличено дивиться на неї). Люсь, ти чого?..
Люся. Що значить «чого»?! Що значить «чого»?! Ти спав зі мною два роки! Тримав тут напівголодну на випадкових підробітках і випустив звідси мало не в самих трусах! А тепер, коли став мільйонером і напакував ікрою холодильника, ти мене питаєш «чого»? Того!
Безкрилий. Люсь, послухай…
Люся. Не закривай мені рота! (Починає розпаковувати чемодан і вішати свої плаття у шафу). Ви, чоловіки, усі такі! Той Багач теж і в казино мені рота закривав, і взагалі ніколи не давав слова сказати! Думав, як у нього є гроші, то я повинна бути безмовною лялькою, яка може писнути хіба тільки тоді, коли він її нагне! Ну, зате сьогодні я йому все вже сказала! Геть чисто усе!
Безкрилий (з острахом). Що ти йому сказала?
Люся. Усе, що про нього думала! Все! (Далі розпаковує чемодан). «Ах ти ж, – кажу, – імпотент нещасний! Козел довбаний! Євнух тельбатий! То ти будеш мені, актрисі, своїми тельбухами рота затикати?! Та плювала я на твої гроші і на твою червону ікру! Он є чоловік, який тепер мене і вислухає, і червоною ікрою не гірше за тебе нагодує!»
Безкрилий. Люсь…
Люся. Не перебивай мене! (Спокійніше). Не перебивай. Дай мені виговоритись, бо у мене в душі стільки того всього зібралося, що воно розірве мене із середини, якщо я хоч на словах душу не відведу! Думаєш, мені легко було жити із тим старим і трухлим опудалом, знаючи, що ти – молодий, гарний, талановитий – уже теж багатий і що я могла б тепер не з ним ходити по кабаках, а їздити по світі з тобою? Чи ти вже забув, що між нами було?
Безкрилий. Забув…
Люся. А я не забула! Нічого не забула! (І далі розбирає чемодан). О, ми із тобою тепер по-справжньому заживемо! Зробимо у квартирі євроремонт. Облаштуємо твій кабінет. Купимо італійську спальню. Аякже – успішний кіносценарист повинен комфортно відпочивати! А я вже буду при тобі. Буду твоїм літературним агентом! І твоєю коханою, і твоєю коханкою! Як хочеш. Я не наполягаю, щоб ми одружувалися – ми і далі можемо жити на віру… (Скінчила розпаковувати чемодан, засунула його під ліжко і аж тепер оглянула знайому кімнату). Та-ак, у квартирі ти ще абсолютно нічого не робив… Ну, це не страшно – ремонт почекає. Основне, щоб холодильник не був порожній. Боже, яка я голодна! Де тут твоя хвалена червона ікра?

Люся іде до холодильника, відкриває його і якусь мить стоїть ошелешена.

Люся (повертає до Безкрилого вкрай здивоване обличчя). А де ікра?..
Безкрилий (роздратовано). В холодильнику! Хіба не бачиш?!
Люся (бридливо, двома пальцями дістає з холодильника хвіст оселедця). Ти що – знущаєшся наді мною?! Тут же тільки якийсь дохлий оселедець! Я тебе серйозно питаю – де твоя хвалена червона ікра?!
Безкрилий. В оселедці!
Люся. В якому оселедці?! Цей оселедець кінчив метати свою ікру ще три роки тому в Балтійському морі! (Вкидає його назад у холодильник).
Безкрилий. А тепер метає в моєму холодильнику.
Люся. Ти що – знущаєшся?! Та тільки за один вечір ти програв у казино 10 тисяч доларів! І в тебе нема за що їсти купити?!
Безкрилий. Нічого я не програвав! То все легенди! Нема у мене ніяких мільйонів – ніякий «Голлівуд» мого сценарію не купував! Розумієш?
Люся. Не розумію! Не розумію! Я нічого не розумію!
Безкрилий. Усе дуже просто: коли ти пішла до свого Багача, одна фірма, яка займається гральним бізнесом, попросила мене написати пісню до їхнього ювілею. Я написав. Їм сподобалося. Вони мені щедро заплатили і запропонували написати цілий мюзикл про казино і азартні ігри. А так як я нічого не знаю про гральний бізнес, то ми домовилися із директором фірми, що я куплю собі на свій чесно зароблений гонорар строгий вечірній костюм, буду у ньому відвідувати їхнє казино, начебто грати, а фактично збирати матеріал, щоб «увійти в тему» і професійно виконати свою роботу.
Люся. Боже, яка я дурепа! (Накидається на Безкрилого). Чого ти мені ще в казино цього не сказав?!
Безкрилий. Я тобі все сказав, коли заявив, що пригощаю тебе на всі свої гроші! Ти це прекрасно чула і бачила мої двадцять гривень, коли я тобі чай замовляв!
Люся. Але ж ти зразу після того, як попросив бармена подати мені чай, заплатив 300 доларів якійсь повії!
Безкрилий. Люсю, то були не мої гроші, а її! Ідея теж була її! Ти її дуже образила своїм зневажливим поглядом. І вона порадила мені відомстити тобі за те, що ти дражнилася зі мною, коли виклично цілувалася зі своїм Багачем. Для цього вона дала мені триста доларів, і я при тобі їй же їх і віддав, начебто за надані послуги… Пробач.
Люся (хапається за голову). А-а-а! А-а-а! А-а-а!

І тут дзвонить телефон. Люся замовкає і завмирає. Безкрилий бере трубку.

Безкрилий. Слухаю… Добрий вечір… Так, це квартира Вадима Безкрилого… Кого позвати?.. Люсю?

Люся жестами благає Безкрилого сказати, що її тут нема.

Безкрилий. Яку Люсю?.. Голубкіну?.. Люся Голубкіна вже давно тут не живе… Вона пішла до чоловіка, якого безмежно кохає… А хто ви?.. Той самий чоловік? Послухайте, як вас там – Сергій Павлович? То вона і від вас вже пішла?.. Усі вони такі… Що?.. Вона не така? То чого ж ви мені телефонуєте? Відбили у мене гарну жінку, а тепер ще й знущаєтеся наді мною?! Думаєте, якщо ви багатий, то вам усе можна? Я теж уже не бідняк і можу дівку за триста баксів на дві години зняти! А ви можете собі таке дозволити?.. Ах, ви любите Люсю! Ну, то пошукайте її в якомусь ресторані, бо у мене її нема! (Поклав трубку, Люсі). Переживає твій Багач – добре ти його обкрутила…
Люся. Спасибі, що не видав. Боже, яка я ідіотка… Покинула такого забезпеченого чоловіка… Та я з ним, як у маслі, прожила б!
Безкрилий (зітхнув). Люсю, мені вже самому осточортіли ці вічні злидні. Так що я тебе розумію… Бери мобілку і телефонуй своєму справді багатому Багачу. Попроси пробачення і скажи, що сидиш голодна на холодному вокзалі. Ти навіть пішки доберешся туди за десять хвилин, а йому іномаркою клепати цілу годину… Тільки спочатку речі спакуй…
Люся (поволі оговтується від шоку). Я буду говорити і пакуватися одночасно. Так він скоріше приїде… (Швиденько витягає з-під ліжка чемодан, набирає номер по мобільному і говорить, поспішно пакуючи свої речі). Котику, це я. Ти на мене дуже сердишся?.. Ну пробач мені… Пробач… Я знаю, що всякого тобі наговорила… Звичайно, то все неправда! Це не ти імпотент і євнух, а він… Ну, хто він – Безкрилий, звичайно! (Бачачи, що перегнула, швиденько кладе перед Безкрилим купюру в 100 доларів).

Безкрилий узяв купюру, подивився на світло, чи є водяні знаки, і розгладив її долонями на столі.

Люся (далі пакує речі і говорить по мобільному телефону). І козел довбаний – теж він! (Кладе перед Безкрилим ще одну таку ж купюру). Та не пішла я до нього! Я на вокзалі зараз сиджу! Сиджу і плачу, тебе чекаю. Котику, забери мене звідси. Будь ласка, забери… Я твоя, я тільки твоя!.. Та не збиралася я до нього йти! Що ти таке говориш?! Чого б це я стала міняти тебе, успішного бізнесмена, на якогось хронічного невдаху?! (Знов кладе перед Безкрилим 100 доларів). Ну то й що, що він зараз також багатий? Він ті мільйони все одно у рулетку і в карти програє! Ти ж сам бачив у казино! У цих скоробагатьків усе так: як прийшло, так і пішло! Це ти розумний чоловік і вмієш кожну копійку цінувати! А він же не тільки Безкрилий, а й безголовий! (Кладе ще 100 доларів). І ніякого таланту у нього немає! Він же безголосий! (Кладе ще 100). Безграмотний! (Кладе і далі по 100 доларів після кожного образливого слова). Бездарний! Безвольний! Безкультурний! Безмозкий! Безперспективний! Безпорадний! Безпородний! Безпринципний! Безпристрасний! Безсердечний! Безсовісний! Безтолковий! Безхарактерний! Безхребетний! Без… (Хоче ще щось сказати, але гроші скінчились і вона боїться говорити далі, бо платити за образи більше нічим).

Люся розводить руками – мовляв, грошей більше нема. А Безкрилий показує жестом – значить, досить мене обзивати!

Люся. Котику, у мене гроші скінчились… Ну, на мобілці… Я тобі вдома усе розповім – приїдь за мною, будь ласка… Я на вокзалі. Стомлена і дуже голодна… Я згідна – я вийду за тебе заміж! Тільки візьми мені щось поїсти… Добре?.. Ти справжній джентльмен! Цілую тебе і жду. (Сховала мобілку, полегшено зітхнула, взяла чемодан, поцілувала Безкрилого у щоку і швиденько вийшла).
Безкрилий (склав гроші, сам до себе). Дві тисячі баксів за двадцять образливих слів! Здається, я починаю розуміти людей, які через суд вимагають матеріальної компенсації за нанесення їм моральної шкоди…

Сцена 14
Безкрилий ховає гроші у портмоне і йде до шафи, щоб переодягтись. Та раптом на порозі з’являється Ольга: вона у тій же вечірній сукні, в якій була на ювілеї фірми, і з великим целофановим кульком у руках.

Ольга. Добрий вечір, Вадиме Григоровичу…
Безкрилий. Ольга Іванівна?.. Навіщо ви так пізно вибралися з дому? Ігор Іванович казав, що ви тільки-тільки поправляєтеся після хвороби!
Ольга. Мені вже легше… Я навіть збиралася в казино, але Ігор зателефонував і розповів, як на вас у барі накинулася якась істеричка… Я дуже за вас хвилювалась – там же всякі люди бувають… Тому відразу спробувала вам зателефонувати. Але у трубці весь час були довгі гудки… Спочатку я вирішила, що вас ще немає вдома. А потім подумала, що це може бути відключений телефон, і вже зовсім рознервувалася… З вами усе гаразд?
Безкрилий. Господи, я й забув, що у мене справді відключений телефон! (Підключає його). Не хвилюйтеся, Ольго Іванівно. Кульмінація цієї трагікомедії уже позаду… Сідайте, будь ласка! Чим же мені вас пригостити? У мене, на жаль, майже нічого нема…
Ольга. Я тут дещо прихопила з собою. (Показує кульок).
Безкрилий (задумливо). У мене нічого нема…
Ольга. Ви чуєте, що я кажу? Я взяла із собою деякі продукти.
Безкрилий. Я не про це, Ольго… У мене немає ні великих грошей, ні нерухомості, як тепер кажуть, ні слави… Чим я можу привернути до себе увагу такої гарної і незалежної жінки, як ви?..
Ольга. Ось ви про що… А я чомусь про це не подумала, коли цілий вечір за вас хвилювалась…
Безкрилий. А я про це думаю постійно.
Ольга. Коли ж ви думаєте над своїми творами?
Безкрилий. Та я уже й забув, коли серйозно задумувався над ними…
Ольга. І над мюзиклом ви теж ще не думали?

У Безкрилого загорілися очі.

Безкрилий. Сюжет мюзиклу, Ольго Іванівно, вже майже готовий!
Ольга. А ще кажете, що у вас нічого нема! (З нетерпінням). І що ви придумали? Розкажіть мені, розкажіть! Ну, будь ласка!
Безкрилий. Усе дуже просто. В одній квартирі живуть на віру тридцятилітній поет і молода актриса. Він даремно намагається вибитися в люди своїми піснями і кіносценаріями, вона теж грає в театрі лише другорядні ролі. Живуть вони біднувато. Їй це, зрештою, набридає, і вона іде до багатого, хоч і старого бізнесмена. І тут до поета приходить інша гарна жінка, топ-менеджер казино, і замовляє пісню до ювілею їхньої фірми. Пісня подобається директору і він пропонує написати цілий мюзикл про гральний бізнес. На щедрий гонорар за пісню поет купує пристойний костюм і починає відвідувати казино, щоб «увійти в тему». Але в перший же вечір робить велику промашку – сідає з дрібними фішками за ігорний стіл, за яким грають VIP-персони!
Ольга. Ой, Боже! Це я винна!
Безкрилий. Усе закінчується майже щасливо, бо поета випередив інший гравець і поставив на кін більше 10 тисяч доларів. Наш герой усе зрозумів і мовчки звільнив місце іншому гравцеві.
Ольга. Слава Богу!
Безкрилий. Але підвівся поет із-за того столу з дещо кислим виразом обличчя і всі подумали, що він програв шалені гроші. Ця чутка дійшла і до актриси Люсі Голубкіної, яка відвідує це ж казино разом зі своїм бізнесменом – Сергієм Павловичем Багачем. Люся, яка чомусь вирішила, що її колишній наречений продав Голлівуду свій кіносценарій за великі мільйони, спочатку влаштовує істерику поету в казино, потім – своєму бізнесмену у нього вдома, пакує чемодан і повертається до поета, думаючи, що він уже мільйонер і що у нього холодильник забитий червоною ікрою…

Ольга швиденько встає, іде до холодильника, відкриває його і… обоє заливаються сміхом.

Ольга. Вона це бачила?
Безкрилий. Бачила, але так весело не сміялась…
Ольга. А далі, далі що було?
Безкрилий. Вкрай розчарована і сердита актриса поїхала перепрошувати свого лисого бізнесмена. А натомість до поета приїхала ота гарна жінка топ-менеджер, бо їй розповіли про скандал у казино, і вона дуже за нашого героя хвилювалась… Історія буде смішна і повчальна, Ольго Іванівно, там будуть такі місця, що публіка вмиратиме від сміху. Я тільки ще не знаю, який у неї буде кінець…
Ольга. Кінець повинен бути щасливий! Глядачі не люблять сумних і трагічних кінців!
Безкрилий. Ну, це вже від мене не залежить…
Ольга. А від кого?
Безкрилий. Від цієї жінки.
Ольга. І що б ви хотіли, щоб вона зробила?
Безкрилий. Вийшла заміж за того злидня!
Ольга (витримавши невелику паузу). Нічого не вдієш, доведеться так і зробити – мистецтво ж вимагає жертв…
Безкрилий. Це буде надто велика жертва з твого боку, Олю…
Ольга. Ну не можу ж я, Вадиме, зіпсувати тобі мюзикл і розчарувати глядачів!

Обнялися. І ось вони вже знову в казино: сходяться гості, відкривають шампанське. Звучить перший куплет і приспів маршу:

Життя тасує козирі і масті:
Тузи, вино і Дами в наші дні…
А радощі великі і напасті –
як ставки на зеленому сукні!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом: Судьба!

То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім – жінка з досвідом:
Судьба!

Завіса.


15 16
17

Січеслав