проект редакція часопис посилання контакти





2 (16) 2008 квітень - травень

Зміст номера

Передмова
У вінок кобзареві
Історія краю
Наука
Огляди, відгуки, рецензії
Ювілеї
Мистецтво
Театр
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Дитячий куточок
Спілчанська толока
Музика
Через терни до зірок


С в я т о с л а в К АРАВАНСЬКИЙ
(США)

М О В Н І Ф А К Т И С В І Д Ч А Т Ь
Стаття Л. Масенко “Мічена карта” /“Літ.Україна” від 14.02.08/ наводить кілька безграмотних твер-
джень ідеологів п’ятої колони про походження української мови ніби-то від російської. Полемізувати
з твердими лобами людей, зациклених на своїх графоманських поглядах і далеких не то від мовоз-
навства, а й від логічного мислення – діло невдячне. Але для українського загалу варто навести кілька
мовних фактів, які наочно доводять протилежне, а саме первинність української мови та вторинність
російської.
ЭТОТ, ЭТO, ЭТA
Згадаймо варіянти цих слів “энтот”, “энто” “энта”. Форми, без сумніву, давніші, що передували появі
форм “этот”–“эта”, на що вказують білоруські займенники “гэты” – – “гэта”. Початкове “г” у білорусів мо-
гло з’явитися від втрати “н” у формах “гэнты” – “гэнта”. Про реальність таких форм свідчать українські
пари “ген той“ – ”ген та”. Тут, мабуть, і сліпому ясно, що слова “этот“ – ”эта” походять від форм “энтот“
– ”энта”, які й собі походять від форм “гэнты” – “гэнта”. Появу цих останніх форм інакше, як від укра-
їнських пар “ген той” – “ген та”, пояснити годі. Отже, “ген той” – предок слова “этот”.
ЗДЕСЬ
Діялектні варіянти цього слова “здеся”, “зде”, прямі нащадки старослов’янького “сьде”. Етимологи
пояснюють першу частину цього слова “сь” як скорочення від займенника “сей” або як скорочення
частки “се”, що відповідає нашому ось”. Перше пояснення необґрунтоване. Логічно важко збагнути
нащо таке поєднання “сей + де”, У такій позиції “сей” не виступає в жодній іншій формі. Якщо ж частина
“сь” є скорочення від частки “се”, що відповідає нашому ось”, тоді можна зрозуміти логіку приєднання
цієї частки до прислівника “де”: “сь + де” /себто “ось + де”/ = “сьде”. Пара “ось де”, збере-жена від віків,
свідчить, як виникло слово “сьде”. А той факт, що слів “зде-здеся-здесь” українці не мають – прямий
доказ, що мавши пару “ось де”, нам тріяда “зде-здеся-здесь” була непотрібна: вона виникла в інших
мовах на базі нашої пари “ось де”. Нас ця пара цілком задовольняла і нам не треба було творити си-
нонімів “зде-здеся-здесь”.
УВЕЧИТЬ
Етимологію слова “увечить” і похідного від нього “увечье” лінгвіст Фасмер виводить від слова “век”
та прийменника “у”. Пояснення непереконливе. Виходить, що “увечить” = “увековечить”(!). У кабінетах
і не таке почуєш. Коли ж ізгадати українське слово “обезвічити” та його синонім “нівечити”, то стане
ясно, що слова “вік” в корені форми “увечить” нема, а є слово “віко” /“око”/. “Обезвічити” значило спо-
чатку “знеочити”, “осліпити”, а згодом стало значити “скалічити”. До слова “обезвічити” мусів існувати
синонім “зневічити”, який у процесі добору легкомовних форм обернувся на “знівечити” та доконану
форму “нівечити”. Порівнявши ці форми із словом “увечить”, стане ясно, що “увечить” – це перекруче-
не “нівечити”.
ПУЛЯ
Слово “пуля” більшість етимологів виводить від польсько-українского слова “куля”. А що “куля” по-
ходить від німецького “kugel”, то нема сумніву, що “пуля” походить від “кулі”, а не навпаки.
ПОТАКАТЬ
Первісне або вихідне значення слова “потакать” – “говорити ‘так’”, або по-росій-ськи “говорить ‘да’”.
Але ж чому тоді “потакать”? Мало би бути у росіян “подакать” або “подакивать”. Аж ні: “потакать”. Це українці кажуть “так” на підтвердження чо-гось, росіянам же властиве “да”. Виходить, що предки су-
часних росіян, стверджуючи щось, говорили, як українхі “так”. А вже згодом “так“ у росіян обернулося
на “да”, і тоді виникло й слово “поддакивать” – синонім слова “потакать”. Обидва ці слова співісну-ють
у російській мові. Одне з цих двох лишило неспростовне свідчення, що предки су-часних росіян – ви-
хідці з Київської Руси – говорили таки мовою своєї батьківщини,– українською або руською мовою.
УСТРЕМИТЬСЯ
Появі слова “устремиться” мусіла передувати поява слова “устремить”. А звідки ж це останнє взя-
лося? Тут у пригоді стане фразеологія. Російська ідіома “устремить взор” відповідає нашому “устро-
мити очі”. Чи ж не свідчать ці звороти, про незаперечну спорідненість слів “устремить” та “устроми-
ти”? А раз так, то тепер лишається тільки встановити, котре з цих слів первинне, а котре – вторинне.
Питання для філолога неваж-ке, бо відомо, що розвиток мов іде від простіших понять до складніших.
“Устромити” – кодує простіше поняття, отже. у згаданій парі слів воно первинне, а “устремить” – вто-
ринне. Коли “устремить” – вторинне, то таке ж і “устремиться”.


15 16

Січеслав