проект редакція часопис посилання контакти





1 (15) 2008 січень - березень

Зміст номера

Олесь ГОНЧАР Із «Фронтових поезій»
Проза
У вінок Олесю ГОНЧАРУ
Драматургія
Поезія
Перекину кладку
Огляди, відгуки, рецензії
Епістолярії
Спілчанська толока
Наші ювіляри
Історія краю
Скарби рідної мови
Через терни до зірок
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
Театр


Андрій ТУЛЯНЦЕВ,
кандидат мистецтвознавства

ОБРАЗИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА НА ОПЕРНІЙ СЦЕНІ

Багатство стильових напрямів сценічного мистецтва 80-х років минулого століття є однією з найхарактерніших рис становлення українського музичного театру. Саме це значною мірою відрізняє його від театру попередніх років, коли об'єктивні, а почасти і суб'єктивні причини заважали утворенню стильового розмаїття. І коли на прем'єрних афішах українських оперних театрів 1985 –1986 років значне місце посіла монументальна героїко-патріотична опера «Прапороносці» О. Білаша (за однойменним романом Олеся Гончара), про розмаїття почали говорити і фахівці, і слухачі.
«Прапороносці» стали оперним дебютом О. Білаша – автора багатьох популярних пісень. Так, його талант виріс із щедрої народнопісенної стихії, тому на оперній сцені з'явився багатобарвний розмай чудових мелодій, які западали в душу, допомагали емоційно-правдиво окреслити образ нашого народу, що піднявся на захист рідної землі від німецько-фашистських загарбників. Лірико-патріотична проза Олеся Гончара (автор лібрето – поет Борис Олійник) ожила у пройнятих задушевними пісенними інтонаціями сольних, ансамблевих і розгорнутих хорових картинах київського, харківського, дніпропетровського спектаклів.
Перший варіант народжувався в Київському академічному театрі опери та балету імені Т. Шевченко в безпосередній співпраці композитора-пісняра з диригентом С. Турчаком, хормейстером Л. Венедиктовим, сценографом Ф. Ніродом. Причому процес завершення роботи композитора над оперою відбувався під час репетицій. Тому сам твір мав окремі недоробки: деяку фрагментарність, незавершеність розгорнутої драматургічної структури, певну суперечливість між напруженим драматизмом сценічних ситуацій і дещо нейтральним пісенно-аріозним складом музики. Це не дивно, адже композитор лише опановував оперні форми. І тоді, і сьогодні можна стверджувати, що життя «Прапороносцям» О. Білаша надали саме театральні колективи.
Власне образно-постановочне вирішення «Прапороносців» шукав кожний театральний колектив. Це спричинилося до того, що в різних театрах вистави набули відмінних жанрово-стильових ознак. У Києві опера О. Білаша трактувалася як героїко-романтичне, багатопланове й монументальне полотно. У Харкові диригент Я. Скибинський, режисер В. Лукашов, художник Л. Братченко створили лірико-побутову музичну драму з розвиненими хореографічними епізодами, що своєрідно «акомпанували» подіям.
Постановники опери в Дніпропетровську – диригент Б. Афанасьєв, режисер Ю. Чайка, хормейстер В. Кіосе, сценограф В. Ареф'єв виявили творчий підхід і повагу до обарвленої світлою лірикою і високою романтикою, яскраво національної музики О. Білаша. Спектакль набрав мужнього героїко-романтичного звучання. Сценографічна установка, що символізувала довгий шлях до вершин військового та морального подвигу, була єдиною. Завдяки цьому спектакль набрав рис підкресленої ораторіальності.
Музичний керівник вистави Б. Афанасьєв вдався до певних уточнень, надав подіям внутрішньої динаміки, підготував цікавий склад виконавців основних партій. Працюючи над музично-сценічною інтерпретацією опери «Прапороносці», він виходив з художніх традицій, особливостей виконавського складу і постановочних можливостей дніпропетровського колективу. Тому пісні-арії, пісні-аріозо, зігріті емоційною наснагою виконавців, допомогли досить переконливо розкрити характери знайомих героїв, їх складний внутрішній світ, почуття, роздуми, мрії, сподівання.
Б. Афанасьєв зробив також досить суттєві купюри. Він скоротив багатобарвну народну картину у визволеному словацькому селі Грінави, де композитор широко ввів різні танцювально-хорові епізоди. Було вилучено картини радісної зустрічі селянами радянських воїнів, деяких епізодичних персонажів, зокрема угорського антифашиста Ференца, який виводив загін Черниша з оточення. Така позиція має право на реалізацію, адже існує у сценічному мистецтві положення про те, що «драматург – це автор п'єси, а режисер – автор вистави». Оскільки в оперній виставі першу позицію займає диригент, то його купюри – його право.
Індивідуальні риси образу, характер героя допомагала виявити мелодійна, прониклива пісня. Один з номерів опери – пісня-арія Шури Ясногорської «Як я чекала цієї миті». Зігріта емоційною наснагою солістки Л. Плетньової, ця щира і проста пісня вияскравлювала складну гаму почуттів героїні, її глибокі переживання. Схвильована, задушевна, пройнята ніжністю і теплотою, ця пісня розкривала прекрасний духовний світ нареченої Юрія Брянського. Людмила Плетньова, володарка красивого й політного драматичного сопрано, створювала образ мужньої дівчини, котра всю війну розшукувала свого коханого. Інша виконавиця цієї партії – Л. Соловей. Ніжною, по-дівочому поривчастою і щирою поставала Шура Ясногорська у її трактовці.
Партію відчайдушного і відважного Сагайди виконував В. Навроцький. Свою пісню вокаліст трактував як роздум: дівчина-листоноша (А.Гаркуша) роздавала бійцям мінометної батареї довгождані трикутники, і тільки Сагайда ні від кого не чекав листів - його родина загинула, а сестру Зіну фашисти забрали в полон. Сагайда-Навроцький звертався до рідної України з болем, ніжністю і щиросердною любов'ю. Це Україні він вирішував написати листа, їй він клявся перемогти лютого ворога. У виконанні В. Навроцького – володаря басу, насиченого багатьма обертонами – цей роздум линув натхненно, зовні стримано, але з великою емоційною силою.
На жаль, образ Юрія Брянського у виставі інтерпретувався співаком М. Полудьонним не досить переконливо. Справа в тому, що на той час М. Полудьонний відспівав на оперній сцені вже кілька десятиліть. Його баритон зазнав вікових змін, втратив кантиленну манеру. Солісту вже не вистачало тієї сценічної свободи у співі, фізичних рухах, того гранично точного інтонування, тієї постійної уваги до чіткості фразування й виразності кожного проспіваного слова, котрі були притаманні його роботам 70-х років. Так, він проспівав пісню-арію «Моя ти зоре», але вона нікого не хвилювала.
Завдяки диригенту Б. Афанасьєву, молодий співак С. Гомон зумів саме через пісню досить виразно окреслити портрет молодшого лейтенанта Євгена Черниша. З’являючись лише в одному епізоді, Черниш-Гомон одразу запам’ятовувався. В шостій картині, де під час запеклого бою поранений Є. Черниш втрачав свідомість, йому ввижалася мати. Зворушлива пісня матері “Твій кожний трикутник – для мене свято” – своєрідна відповідь на лист сина – у проникливому трактуванні Н. Юрко була правдивим вокальним портретом благородної мудрої жінки, яка виховала справжнього воїна і патріота.
дніпропетровській виставі панувала мужня й сувора романтика важкого, але нестримного поступу воїнів-визволителів до перемоги. Героїчна тема владно проймала внутрішню цілісну музично-сценічну інтерпретацію опери. Тема виникала вже у першій картині, коли промені прожекторів висвічували на крутих гірських дорогах лави радянських солдат і червоний прапор, що палахкотів на тлі ще темного ранкового неба. Поступово наростало звучання могутнього маршу, що символізував переможну ходу прапороносців миру.
Досягти безперервності та напруженої динаміки розвитку подій давала можливість єдина сценографічна установка, що швидко переносила дію з кордону до бліндажа командира полку Самієва. А звідти – на мінометну батарею Брянського. Сценографічна конструкція В. Ареф’єва дала можливість режисеру Ю. Чайці створити різноманітні мізансцени та пластичні композиції. У цій виставі цікаво працював молодий балетмейстер О. Соколов, який довів, що хореографія може посідати значне місце у сценічному розв’язанні твору О. Білаша.
Сольні та масові жіночі танці – це не просто рухливе тло спектаклю. Танці передавали настрої персонажів, посилювали емоційний вплив важливих епізодів. Другу картину (друга дія) постановочна група назвала “Вогонь на себе”, де в уяві тяжкопораненого Черниша звучав голос матері. У схвильованому, сповненому драматизму танцювальному монолозі солістки (З. Зінченко) втілювалася її пісня, в якій була туга за сином, віра в його повернення з перемогою.
…Сьогодні опера “Прапороносці” – історія. Можливо, тема війни здається сьогодні комусь застарілою. Але мимоволі згадуються натхненні обличчя тих музикантів, які працювали над створенням вистави. Це був ще один крок до сходинок майстерності.

Анатолій КАНЦЕДАЙЛО
Голова журі, головний режисер Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім.Т.Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України

«Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ...»

25 лютого на сцені Дніпропетровського театрально-художнього коледжу пройшов міжобласний конкурс молодих читців, присвячений Лесі Українці (1 тур) та сучасній українській поезії (2 тур).
Змагання відбулося у рамках щорічного Всеукраїнського конкурсу ім. Л.Українки, і збіглося з 137-ю річницею від дня народження нашої геніальної поетеси. Змагалися між собою молоді читці Дніпропетровської та Запорізької областей. Всього було 28 конкурсантів - молодих акторів різних театрів та студентів мистецьких закладів. Отже, переможцями стали:
1 місце – Анна Синьоока, Запорізький театр-лабораторія «ВІ»;
2 місце – Ангеліна Павлова, А. Топчій, Дніпропетровський театрально-художній коледж, педагог П. Переяславець;
3 місце – Юлій Гаврилов, Запорізький театр-лабораторія «ВІ»; Клара Щедріна, Запорізький академічний музично-драматичний театр ім. Магара; Юлія Міщенко, Дніпропетровський театрально-художній коледж, педагог Пилип Переяславець.
Заохочувальні дипломи вибороли: Євгенія Воронова, Дніпропетровський театрально-художній коледж, педагог Пилип Переяславець; М. Максякова, Дніпропетровський театрально-художній коледж, педагог Л. Малишенко; О. Донік, Запорізький театр-лабораторія «ВІ».
Відбувся і міський тур у рамках Всеукраїнського конкурсу. Всі переможці – студенти Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Це – А. Павлова – 1 місце, А. Топчій – 2 місце, Ю. Міщенко – 3 місце.
Хочеться принагідно відзначити, що середній виконавський рівень конкурсантів порівняно з минулими роками значно виріс. Складається враження, що молоді виконавці стали ліпше розуміти і відчувати філософські глибини і емоційне напруження поезії Л. Українки. А це є прямою ознакою їхнього фахового вдосконалення.


15 16

Січеслав