проект редакція часопис посилання контакти





1 (15) 2008 січень - березень

Зміст номера

Олесь ГОНЧАР Із «Фронтових поезій»
Проза
У вінок Олесю ГОНЧАРУ
Драматургія
Поезія
Перекину кладку
Огляди, відгуки, рецензії
Епістолярії
Спілчанська толока
Наші ювіляри
Історія краю
Скарби рідної мови
Через терни до зірок
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
НАШІ ЮВІЛЯРИ

Валентина ГАЛАЦЬКА,
кандидат філологічних наук, доцент ДНУ

До 85-річчя Клавдії Фролової
АРТИСТИЗМ ДУШІ ТА ДОЛІ
Чим визначається цінність людської особистості в нашому мінливому світі? У всі часи це була людяність, доброчесність, сила думки. А якщо вона помножена на життєвий досвід, на силу мудрості, даної Богом...
Ім’я цього непересічного вченого я вперше почула з уст шкільної вчительки української літератури, коли ми знайомилися з книгою професора К. П. Фролової ”Аналіз художнього твору” в десятому класі середньої школи. А після першої лекції зі ”Вступу до літературознавства” на філологічному факультеті університету, прочитаної нам дивовижно артистичною Клавдією Павлівною Фроловою, я закохалася в мистецтво слова на все життя. Вона зачарувала мене залюбленістю в матерію художності і вмінням побачити й відчути художній текст так, щоб учні змогли зрозуміти, що кожен з письменників різний своїм стилем, художньою манерою, як кожна людина відрізняється одна від одної кольором очей, характером.
...В один і той же час творили й жили Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник. Ці письменники обрали для своїх творів спільні теми, але через свій художній талант, непересічне бачення дійсності кожний з цих майстрів слова створив неповторні художні моделі дійсності. ”Художній твір, – пише професор К. П. Фролова у книзі ”Аналіз художнього твору”, – фактично неосяжний, і вичерпати його аналізом не можна. А сприйняття твору вимагає неабияких знань, вміння відчувати, розвиненої уяви та фантазії, мобілізації читацького досвіду”.
Як навчити майбутніх учителів літератури та їхніх учнів розуміти й аналізувати витвори красного письменства, як відрізнити одного письменника від іншого, щоб усі не здавалися однаково ”великими”? Це життєве надзавдання доктор філологічних наук, професор К. П. Фролова реалізувала у власній науковій школі аналізу художнього твору. Глибоко наукова і водночас популярна книга "Цікаве літературознавство" витримала в Україні два видання і стала бібліографічною рідкістю. Ця праця знаходиться в бібліотеці Конгресу США.
Чи можна назвати літературу засобом довго й прикрашено говорити? А може, це засіб найкомпактнішої передачі інформації? Про це ми задумувалися на лекціях неповторного оратора, актриси витонченого Божого дару, якій тодішній міністр освіти України Павло Тичина дав дозвіл після закінчення університету навчатися в Дніпропетровському театральному училищі. А вперше Клавдія Павлівна відчула себе актрисою на сцені ”вантажівки”, коли 9 травня 1945 року читала гумореску Остапа Вишні ”Зенітка”, або ще в дитячі роки, коли в липовому гаю в селі Рудька Царичанського району давала перші свої вистави. А старі жінки – вдячні глядачки – з упевненістю говорили, що з цієї школярки буде артистка.
У шістдесяті роки Клавдія Павлівна Фролова була художнім керівником Палацу студентів імені Ю. Гагаріна. Працювала завзято й натхненно. Була в Палаці балетна трупа, драматичний гурток. ”А коли пройдеш проспектом Гагаріна, можна ”назбирати” було цілий концерт”, – згадує професор Фролова. Такі талановиті були студенти в ті часи! Там залишилася молодість, творчий запал, який не вичерпався, коли Клавдія Павлівна очолювала міський університет культури, була активним лектором обласного товариства ”Знання”.
П’ятнадцять років відомий учений очолювала кафедру української літератури, виховавши цілу плеяду філологів-україністів. Як гармонійно в цій людині поєднується логічність наукового пізнання світу з емоційно-образним його баченням! Один з провідних літературознавців України, автор підручників для вузів, монографій ”Теорія літератури”, ”Розвиток образної свідомості в українській ліриці”, ”Аналіз художнього твору”, ”Естетичні категорії в українській ліриці”, ”Ярина”, ”Методологічні та філософсько-психологічні основи теорії літератури та мистецтва” створила авторську систему естетичних категорій, в яких пізнається мистецтво й існують його закони. Ця система не має аналогів у вітчизняній науці.
У кінці 1980-х років за ініціативою професора Фролової в ДНУ була створена науково-дослідна лабораторія фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я, яка стала осередком духовного відродження регіону на початку дев'яностих. Професору Фроловій належить авторство таких наукових понять, досить сучасних, як, наприклад, ”образна фольклорна пам’ять”. Саме вона складає генофонд національної свідомості. Як неповторно й актуально звучить це зараз, на другому десятилітті незалежності...
У 2006 році у видавництві ”Пороги” вийшла у світ книга публіцистичних роздумів ”Перед очисною грозою”, у якій поважний професор уявила стан розвитку демократичних змін у суспільстві через мистецтво слова: у літературних та фольклорних жанрах, історії життя непересічних людських постатей Придніпров’я Івана Сокульського, Володимира Колоса, Юрія Семенка.
А вже цього року К.П.Фролова у тому ж видавництві випустила навчальний посібник з курсу ”Естетика”, в якому представлено авторську методику аналізу художнього твору в аспекті категорій трагічного, драматичного, гармонійного.
Учений визначається плідністю наукових ідей і можливістю їх реалізувати у своїх учнях. У професора Фролової є авторська концепція осмислення літератури, яка знайшла продовження в роботах 16 кандидатів та 3 докторів філологічних наук.
Десь я читала, що в житті кожної людини має бути вчитель, без зустрічі з яким усе інше було б неможливим. Учитель, у міру вимогливий, у міру добрий... Саме таким учителем для мене як філолога стала Клавдія Павлівна. Вона навчила мене бути невдоволеною зробленим і постійно шукати наукові й життєві істини. І пам'ятати про це не лише в день поважного ювілею, а завжди.


Мокрина КОНОВОД

МИКОЛА ЧАБАН – ЛЮДИНА-ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

5 березня виповнилося 50 літ Миколі Петровичу Чабану. Випускник українського відділення філологічного факультету Дніпропетровського держуніверситету, він пройшов славний шлях від кореспондента газети «Дзержинець» до заввідділом культури в обласній газеті «Прапор юності». В останні десять років працює заввіділом культури, краєзнавства і національного відродження обласної газети «Зоря». Це завдяки його статтям, написаним пристрасним і майстерним пером талановитого журналіста, вже чверть століття читачі дізнаються про події культури, про сумне і радісне, про все, що надиктовує Миколі Чабану його громадянське сумління і палке серце патріота свого краю. Недарма Президент України відзначив Миколу Петровича Чабана високою державною нагородою «Заслужений журналіст України» (2008).
Як письменник-краєзнавець він дослідив і відкрив чимало таємниць, повернув сотні і сотні імен наших славних земляків, які без його розвідок навіки б згинули у пітьмі століть. Микола Чабан відомий в Україні і поза її межами, на теренах Австралії і Канади, Чехії і Швеції, Польщі і США, як невгамовний шукач духовних скарбів, як полювальник за таємницями, прихованими безжалісним Хроносом. Невтомно працює його розум і даний Богом талант над химерним переплетінням доль, карколомних непридуманих сюжетів, які виливаються у захоплюючі книги про діячів українського національного відродження на Придніпров’ї: «Сучасники про Яворницького», «Молитва Богу невідомому», «Кобза», «Вічний хрест на грудях землі», «Січеслав у серці», «Лоцмани Дніпрових порогів», «На Дніпрельстан через пороги». Він – співупорядник видання «Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького». Автор збірки білоруського фольклору «Заспявай мне на матчынай мове». Упорядник збірника спогадів про В. Підмогильного «Нащадок степу», хрестоматії «У старому Катеринославі (1905-1912)», навчального посібника «Січеславці в Центральній Раді», біобібліографічного словника «Діячі Січеславської «Просвіти», співавтор народної книги-меморіалу «33-й: голод» та ювілейного видання «Дніпропетровськ: минуле і сучасне». За останні роки вийшли книги «Птахи з гнізда Придніпров’я», «Мандрівки старим Кам’янським», «Забутою Україною». У друці перебувають кілька книг, до яких він доклав своєї кипучої енергії і сили як співупорядник. Незмінний член редколегії журналу «Січеслав».
Лауреат премії імені народного артиста А. Хорошуна та Почесного диплома ім. академіка
Д. І. Яворницького. Лауреат акції «Людина року» (1995, Дніпродзержинськ) у номінації «Журналіст». Лауреат премії ім. В. Підмогильного.
Завзятий трудоголік, мандрівник, людина-енциклопедія, про щоб ви його не спитали, здається, він знає усе. Такого ось товариша по перу і по Спілці маємо, й тішимося, що йому виповнилося у мирі і здоров’ї півстоліття, яке відзначалося в Історичному музеї Національного гірничого університету, в юнацькій бібліотеці ім М. Свєтлова, в кафе «Гірник», на дачі у пана Микольці під Старим Кодаком. Ювілейна Чабаніада триває...


Леся СТЕПОВИЧКА

БАГАЧ, БІДНЯК...

Григорій Прокопович Бідняк. Щиро радію, що доля подарувала нашому краю цю людину, що він наш сучасник – діловий, енергійний, не розгублений, не пригнічений, не задавлений негараздами, як дехто із його побратимів по перу. Навпаки, у складний час, коли треба вижити і вистояти, він не тільки дає сам собі раду, а керував як генеральний директор видавництвом “Поліграфіст”. І книжки у цім видавництві друкувалися доброї якості, у всій відповідності сучасним стандартам.
Негостинно зустрів його білий світ, коли він народився 21 березня голодоморного
1933 року і немовлям одразу потрапив у кістляві обійми голоду. Та йому судилося вижити, навчатися у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, закінчити Дніпропетровський державний університет і все життя присвятити улюбленій справі – поліграфії. Довгі роки працював директором Марганецької та Дніпропетровської друкарень.
Член Національної Спілки письменників України. Автор поетичних збірок “Слово для спраглих”, “З Україною в серці”, “В стражданні та любові”, “Молитва перед іконою України”, “99 елегій і одне життя”, “Прийде час”, збірок гумору “Сатиричний вернісаж”, “Вуздечка для Пегаса”, книжок для дітей “Шахтарчата”, “Весна-джерелиця”, “Літечко”, “Веселяночка”, “Всеумійко”, “Відгадай”, збірок пісень “Співаємо разом”, “Дума коло Дніпра”, “Пісні про маму”, “Наша мова”.
Григорій Бідняк пише вірші легко, услід за думкою, а думка його завжди з Україною. Він, що називається, “писучий” поет, який і видається багато. Головні риси його поезії – то прозорість і довірлива простота розмовної, щиро-сповідальної інтонації, фольклорна образність, вірність традиції народного віршування. Його тема – життя людей, його домінуюча емоція – синівський біль за долю рідної матері, що відлунює у рядках, в унісон стукоту його нестаріючого серця. Світовідчуття “безодні болю”, безкінечної ночі, що пролягла над Україною і ніяк не минає. От , як у вірші “Дивлюся в ніч”:

Натомилася тиша,
хрещена сичами,
і тополя скрипить за вікном.
Я дивлюся у ніч,
а вона кажанами
мерехтить, наче смерть,
над селом.

День у ніч відлетів
на натомлених конях,
котрі сонце по небу тягли...
І котилось воно,
як дозрілий той сонях.
Наче привиди,
тіні лягли.

Вже обвуглився день,
і сховалося сонце –
ніч настала,
тривожна така!
Над безоднею болю
калиновії гронця
ще горять, і радіє
калина струнка.

Отож, Григорій Прокопович Бідняк – ніякий не бідняк, він справжній багач. І справа не тільки в сріблясто-сірому мерседесі, за кермом якого так імпозантно виглядає цей сімдесятип’ятилітній елегантний чоловік. Зрештою автомобіль, як казали класики, не розкіш, а лише засіб пересування. Хай буде побільше у нас таких «бідняків»! Бо справжнє багатство Григорія Бідняка в тім, що щасливий їде на роботу, і щасливий повертається з роботи додому. Його багатство – у повазі тисяч людей, які його знають і шанують. Його багатство у віршах, де джерельною водою почастує вас «батькова криниця», а козак неодмінно зустрінеться із зеленоокою русалкою. Незнищенне і невичерпне багатство Григорія Бідняка – у його творчій уяві, яка витає серед плакучих верб, над ріками й озерами, степами і луками рідної землі. Багатство поета Бідняка – у його книжках, більшість віршів із яких покладено на музику композитором І. Тищенком. Його багатство у любові до рідного краю і земляків, які відповідають йому взаємністю, а у рідному місті Марганці його називають своїм Тарасом Шевченком. Багатство його у невтомній працьовитості, у сердечній доброті, яка спонукає його видавати сотні книжок поетів, в тому числі і молодих, незнайомих початківців, часто із спонсорською знижкою. Його підприємницький талант і меценатський внесок в культуру яко українського патріота ще не досліджені і не розкриті до кінця. Його добра батьківська усмішка зігріла не одну душу, а поетична муза Григорія Бідняка відома тисячам шанувальників поезії в Україні.
Це саме його підтримці завдячував ще кілька років тому своєю активною діяльністю єдиний в Україні, унікальний Театр української поезії, що збирав двічі на місяць школярів, вчителів, поетів, усіх залюблених у художнє слово.
Завжди тішуся, коли доводиться нам з Григорієм Прокоповичем зустрічатися у справах чи на вечорі поезії, слухаючи його виступи...
Його багатство у добрій родині і толковому синові, якому він передав вести улюблену, тепер вже династійну поліграфічну справу.
Та все ж, у душі Григорій Прокопович найбільше - поет. Недарма ж він народився у Всесвітній День поезії. Поет Григорій Бідняк ступає по землі вже 75 літ, а ми, колеги-письменники, правління ДОО НСПУ щиро вітаємо його з ювілеєм і зичимо міцного здоров’я, невичерпної творчої снаги і повсякденної Божої ласки на многая і благая літа.


Галина ТАРАСИК,
староста Тернівської міської
літературної студії «Зодіак»

ТЁПЛЫЙ ЮБИЛЕЙ ВЛАДИМИРА ТЕПЛОВА

11 марта вся шахтёрская Терновка отмечала юбилей поэта-земляка, члена Национального Союза писателей Украины Владимира Владимировича Теплова. День этот ещё символичен тем, что идёт вслед за шевченковским днём рождения и днём памяти.
По городу были развешаны красивые афиши, на которых привлекали внимание терновчан и фотография поэта, и название творческого юбилейного вечера «Честь имею пригласить». А день выдался ясным и тёплым, под стать фамилии юбиляра.
Любителей поэзии – шахтёров, школьников, лицеистов встретил в Центре досуга «Шахтёр» детский оркестр под руководством В. Пескова. Бравурная музыка создавала праздничное настроение.
В зале гаснет свет.На экране фотография за фотографией, словно окна электрички, в которой ещё долго ехать поэту, пролетают мгновения жизни юбиляра. Слышится голос поэта, читающего свои программные произведения, в которых спрессованы и жизнь,и творчество, и любовь, и трудовая деятельность. Агломератчик на шахте. Педагог. Общий стаж – 42 года!
От городской администрации на сцену вышел А.В. Молошный, заместитель городского головы. Он тепло поздравил виновника торжества с 70-летием. Это вовсе не означало, что мэр города Терновки самоустранился: просто он находился в этот день в Днепропетровске на совещании у губернатора. Но рано утром, до начала работы и до отъезда он лично поздравил поэта одним из первых. Об этом все узнали позже, от ведущей праздника Г.В. Сергеевой, заведующей городским
отделом культуры.
Юбиляр выступает с первым циклом своих творений. Его приветствуют местные любители поэзии и гости.
Кстати, прежде ни одно из мероприятий, проводимых В.В. Тепловым (будь-то презентация книг или поэтические конкурсы), не обходилось без благословения терновского батюшки Иоанна. И сегодня отца Иоанна с подарочной иконой было приятно и благостно видеть на сцене.
Конечно, свой юбилейный творческий вечер Владимир Теплов мог бы отметить и в губернской столице, где многие знают его творчество. Но Теплов – наш родной, терновский поэт. И хорошо, что мы, его земляки, присутствуем на юбилее, и что к нам, в Терновку, маленький шахтёрский городок, имела честь приехать председатель областной организации Национального Союза писателей Украины Леся Нестеровна Степовичка. Поздравление от коллег-писателей (ещё была и и Грамота юбиляру от областного управления культуры) на украинской мове из её уст звучали как музыка. За ней поднимались на сцену коллеги по перу и гости: поэт Анатолий Шкляр
(г. Днепропетровск), Станислав Дзюба и Андрей Коцюбинский (г. Павлоград) и др.
В.Теплов пишет стихотворения не только для взрослых, но и для крох-дошколят. Маленькие кудесники из детского сада исполнили для юбиляра свой танец. Их сменили ансамбли «Журавушка» и «Червона калина». Они исполняли песни на слова В. Теплова и музыку В. Патращука «Рідне місто моє» и «Моя Берегиня».
Поэту приходилось сокращать чтение своих стихов, так как было много желающих выразить свою любовь и признательность мастеру поэтического слова. Это были поздравления и от Совета ветеранов, и от чернобыльцев, и от средней школы №5, где он до сих пор работает, и от многих-многих других, присутствующих на юбилее.
И лишь в конце торжества было дано слово родственникам юбиляра. Самыми смелыми оказались племянник Сергей и дочь Светлана, которая прочитала стихи собственного сочинения о добром сердце отца.
Естественно, не обошлось и без поздравлений юных и не очень студийцев «Зодиака» – детища В. Теплова. Каждый приготовил свой «шедевр» к этому волнующему всех событии. Это было своеобразное поэтическое признание в любви своему Учителю. Высказывались и пожелания присвоить городской библиотеке, с которой юбиляр сотрудничает много-много лет, его имя.
Так незаметно пролетели три часа. На заключительное слово поэта осталось совсем мало времени. Только начал он читать свой третий цикл стихотворений, как через весь зал поплыл к нему юбилейный торт со свечами. И ничего не оставалось Владимиру Владимировичу, как закончить праздник стихотворением о поэзии и предназначении поэта – «Сеять свет!»
В своём приглашении на юбилей В. Теплов каждому гостю писал: «От общения с Вами мне будет жить на планете Земля веселее и теплее».
Нам, верным поклонникам его таланта, его землякам, его коллегам по перу, его ученикам тоже в е с е л о и т е п л о с ним рядом жить в нашем городе.
Знаете, юбилеи приходят и уходят. А остаются любовь, уважение и наши пожелания Владимиру Теплову – творить во благо Терновки, Днепропетровщины и всей Украины!.. Виват юбиляру!


15 16

Січеслав