проект редакція часопис посилання контакти





1 (15) 2008 січень - березень

Зміст номера

Олесь ГОНЧАР Із «Фронтових поезій»
Проза
У вінок Олесю ГОНЧАРУ
Драматургія
Поезія
Перекину кладку
Огляди, відгуки, рецензії
Епістолярії
Спілчанська толока
Наші ювіляри
Історія краю
Скарби рідної мови
Через терни до зірок
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
Епістолярії


Мирослава КОЗАК

11.08.2007

Найдорожчі нам Українці,
Вельмишановні Валентино Данилівно,
Людмило Олесівно, п. Лесю, п. Юрію і вся Ваша родинонько під благословенним небом рідного краю, вибачте, будь ласка, що заберу кілька хвилин так дорогого Вашого часу.
На щастя, наша ЦБ отримала тритомник "Щоденників" Олеся Гончара.
Мені пощастило проштудіювати його. Враження моє неймовірне, непередаване!
Це унікальне явище.
Жива історія нашого народу, його культури, мови. Висота думок, чистота, щедрість і щирість серця Патріота України, її геніального Сина. Збиралась прочитати швидко, щоб вчасно повернути в бібліотеку. Не вдалось!
З кожним словом, реченням в унісон билось моє серце. Все глибше і глибше я пізнавала свій народ, "зону" його життя, бачила, як кривавилось серце Письменника від усіх негараздів людського життя, як страждала його душа від хворої національної свідомості багатьох сучасників, як гідно Олесь Терентійович ішов на Голгофу витончених цькувань, борючись за торжество історичної пам'яті, збереження кращих надбань людської цивілізації, культурної спадщини українців. Усе, що гідне високої шани і слави, збереження і продовження світлих традицій, у цій книзі названо. Як возвеличені наші титани думки і праці – історичні постаті, великі вчені, культурні діячі!
Навіть про найменш помітних сам Сонячний він писав сонячно!
Нема такої галузі життя, якої не торкнувся би Олесь Терентійович. Усе пройшло крізь його Богом даний розум і призму його серця, з якого ллються щедро джерельні ручаї Любові, Віри, Надії, котрі поять нас Духовністю у її найглибших, найширших і найвищих виявах.
"Щоденники", як і "Собор", – книга Богонатхненна. "Суть людини – в її духовній унікальності" (О.Гончар, запис від 18.06.1969). І з якою любов'ю, ніжністю розкривав він духовну унікальність друзів – Тичини, Довженка, письменників різних часів і поколінь – Шевченка, Фpанка, Яновського, Василя Симоненка... – це єдиний духовний організм України.
Пробувала виписувати фразеологізми з тритомника, та, виявилось, кожна фраза там – фразеологізм. Мудрістю, силою переконань, красою, позитивною енергетикою напоєне кожне радісне і зболене слово. Воно вимагає знань, самопізнань, тверезого, не забрудненого нічим мислення, чистоти помислів і намірень, серця, наснаженого Любов'ю, яку подарував нам Гоcпoдь.
Видно, що Олесь Терентійович – глибоко віруюча людина.
Часто я молюсь за упокій його душі, щоб Бог поселив його туди, де всі праведні спочивають.
Хотілось би цитувати й цитувати безсмертні рядки "Щоденників", але Ви всі знаєте їх стократ ліпше за мене.
І все-таки зупинюсь на окремих записах, без котрих, як на мене, годі пізнати Сутність Олеся Гончара: "У Пушкінському музеї виставка скарбів з гробниці Тутанхамона. А для мене найбільший з усіх cкарбів золотих – пучечок васильків, що його знайшли в гробниці, де він пролежав 3500 років! Очевидно, поклала їх мужеві у смутку, в любові – єгипетська вдова – дружина Тутанхамона... Ось воно, чудо любові!" /запис 08.12.1973/.
Високошановна Валентино Данилівно, низький Вам наш уклін і безмежна сердечна вдячність за працю. Тритомник – це не просто мемуари, а безсмертний історичний, філософський, психологічний і навіть художній твір. Актуальний, духовно наснажливий. Твір цей відверто, мужньо, прямо вказує на ворогів нашої дутої державності від минулого до сьогодення; нещадно розвінчує всякого типу леніних, постишевих, щербицьких, шамот і їм подібних сучасних шавок, олігархічно-кланові угрупування ets...
Розкриваючи болючу Правду України, Олесь Гончар наче пoпepeджає сучасників і нащадків не ототожнюватись собкам, моргаєнкам, пройдисвітам, у яких "піна клубками летить з їхніх чорних poтів", не калічити Тичин і Гоголів, незрівнянних геніїв у творчості, не повторювати "почерк свавільників, тих, що тягали Гуцала та Б. Олійника", поетів Розстріляного Відродження, добили В. Симоненка, довели до самогубства Гр. Тютюнника...
А скільки крові випили з серця Олеся Терентійовича ті, хто нищив, руйнував xpами, книгосховища протягом усього життя українців, щоб і "сліду не лишилося по них на землі". Хіба міг спокійно він спостерігати за вакханалією сучасних "бyдівників" України?! Своєю творчістю Письменник наближав незалежність України і став свідком нових небачених розграбувань і руїн.
Він був переконаний, що "коли проломлено шар духовності – гине людина; коли пpоломлено шар озоновий – приречена планета. Мабуть, тільки віра, висока моральність – наука людяності – можуть прийти сучасному людству на допомогу".
Просила, щоби бібліотекарі пропагували всім читати "Щоденники" О. Гончара. Своїм колегам і учням пропоную сама. І рада, що мої вихованці, котрі прочитали хоч вибірково, кажуть: "Щоденники" Олеся Гончара допомагають у духовному й інтелектуальному зростанні, розкривають очі на навколишній світ".
А мою увагу привернули і сторінки інтимні про віддане, світле кохання до Вас, мудра дружино Валентино Данилівно, про Лілю, Юpка... Ці сторінки я виписала, вони моїй сім'ї дорогі дуже-дуже. Ось, наприклад, запис від 23.03.1973: "На тлі темної, важкої зелені сосен – раптом – рожевий цвіт персика! Ніжний-преніжний! Як наша Леся. Страшенно скучаю за нею. Хоч би вона була щаслива в житті. Боже, зaxисти..."
Надіюсь, що все у Лесі, як і в усіх Вас, гаразд. Але за Олесем Терентійовичем повторюю: "Боже, захисти цю українську Родину і Україну!"

Ваша Мирослава Козак
Червоноград
Львівської області


15 16

Січеслав