проект редакція часопис посилання контакти





4 (14) 2007 жовтень - грудень

Зміст номера

НОВИЙ РІК, РІЗДВО ХРИСТОВЕ
ПОЕЗІЯ
НАШІ ЛЮДИ У СВІТАХ
ПРОЗА
ВІРШ У ЧИСЛО
ІСТОРІЯ КРАЮ
ОГЛЯДИ, РЕЦЕНЗІЇ, ПОЛЕМІКА
МОЛОДІЄ МУЗА
ДИТЯЧИЙ КУТОЧОК
ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЗІРОК
СКАРБИ РІДНОЇ МОВИ
СПІЛЧАНСЬКА ТОЛОКА
КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ
МАНДРИ
СІЧЕСЛАВ СМІЄТЬСЯ
АRT-ГАЛЕРЕЯ ”СІЧЕСЛАВА”
НАМ ПИШУТЬ
ТЕАТР
КІНО
МУЗИКА
НОВИЙ РІК, РІЗДВО ХРИСТОВЕ...
Святешній передзвін

Дорогі побратими!
Ось і збіг сьомий рік третього тисячоліття. Рік, у якому український народ, до якого маємо честь належати, ще раз підтвердив свою прихильність до патріотично-демократичних цінностей. Вісім наших колег, членів НСПУ, представляють у парламенті творчу інтелігенцію України. Це – доказ незаплямованого авторитету нашого письменницького товариства.

Із таким настроєм я посилаю у Ваше родинне гніздо
найніжніші новорічно-різдвяні зичення:

* Щоб велося і таланило у всьому доброму, на що налаштована Ваша душа;
* Щоб не журилася червона калина під нашими вікнами;
* Щоб на дрібний смуток впало десять радостей;
* Щоб здоровий національний дух живив Ваше козацьке єство на міцне здоров’я;
* Щоб сонячним було Ваше Тіло і Серце!

З непохитною приязню, Ваш Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ


Григорій БІДНЯК

ПТАХА В ДОМІВЦІ

Коли жар-птиця
б’ється у вікно,
або навпроти
сіла на калину,
впустіть її
і дайте їй зерно.
Прийміть, як дар,
довірливу пташину.

В домівці птах –
то тільки на добро,
провісник
несподіваної долі...
Дарує вам
позлочене перо,
як оберіг
від злиднів і від болю.
Не відганяйте
пташку від вікна,
яка влетіти
у домівку хоче.
Всевишнім Богом
послана вона,
її ніхто у світі
не зурочить.
Хай сіється і віється, колоситься і родить,
пишеться і видається, любиться і кохається у Новому році!

Володимир БУРЯК


Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Цієї ночі птах кричав
У небо відлетіле.
Цієї ночі сніг упав –
На чорне впало біле.

Цієї ночі-уночі
Ми тихо говорили…
Різдвяні пахли калачі,
Шибки в мороз горіли.

З далеких берегів і лоз
В цю снігопадь лапату
Приніс від зайця дід Мороз
І дещо нам у хату.

Один лиш птах кричав-болів
За морем, за горами.
І наш Різдвяний стіл білів
В кутку під рушниками.


Мої найкращі новорічні і Різдвяні вітання читачам «Січеслава» і колегам-письменникам. З Новим роком! Живімо у злагоді!

Віктор ВЕРЕТЕННИКОВ

Григорій ГАРЧЕНКО

УСЕ – НА КРАЩЕ!

Давно уже нема Вольтера-діда,
Але у повсякденній суєті
Звучать слова з нетлінного «Кандида»
Про те, що все – на краще у житті.
Приспів:

Хай буде легше, хай буде важче,
Хай буде щось не так, як ти хотів, –
Усе – на краще, все – на краще
У цім найкращім із світів.

Дотепна пересмішникова муза
Взяла в полон усі материки –
Прості слова великого француза
Повторюють народи і віки.

Приспів – той самий.

Не вольтер’янці дід були із батьком,
Не вольтер’янці – вся моя сім’я,
Проте услід за українським дядьком
По-філософськи думаю і я.

Приспів – знову ж таки той.

Що принесе нам найновіша ера –
Хаос, безладдя, а чи, може, лад?
Порада слушна мудрого Вольтера –
Попри усе плекати власний сад.*

Приспів
(насамкінець і до нескінченності) той же самий:

Хай буде легше, хай буде важче,
Хай буде щось не так, як ти хотів, –
Усе – на краще, все – на краще
У цім найкращім із світів.

____________________________________
*Ой, Грицю Гарченку, сарако,
Нащо Вольтера сплутав ти з Жан-Жаком? (Від редакції)


Усім колегам зичу, щоб писалося. Коли письменник пише,
він у піднесеному настрої і від нього можна чекати тільки добра.
З Новим роком!
Григорій ГУСЕЙНОВ
м. Кривий Ріг на Дніпропетровщині
Іван ДАНИЛЮК

Як обрії снігами засвітили,
А берест ще від серпня не прочах,
Вловив я раптом у твоїх очах
Тінь подиву: «Навіщо ж ми любили?»

Як потонули обрії в снігах
І загубивсь між ними білий поїзд,
Я так до тебе мчав, щоб заспокоїть!
... На пів-удару серця не встигав.

м. Васильківка на Дніпропетровщині

Щоб жінки нам посміхались,
Й нами не розчарувались,
Про гніздо родинне дбали,
Лиш в розлуках сумували.
Щоб батьків не забувать,
Піклуватись, шанувать.
Щоб ретельно зберігали
Славних предків ідеали.
Щоби святість в душах мали
І соборність щоб плекали.
У краю щоб квітла доля,
Наша пісня, наша воля!

Микола ДРОНЬ, доктор технічних наук, професор, проректор з наукової роботи Дніпропетровського Національного університету

Марія ДРУЖКО

ЗИМА

За мною сива стелеться зима –
На плечі тисне і ламає крила...
Я кликала кохання та – дарма:
Мете пурга і йти мені несила.

Наснилося, що ніби я брела
Садами, розімлілими від трунку:
Благає серце сонця і тепла,
Вуста жадають ніжності цілунку.

м. Дніпродзержинськ на Дніпропетровщині
Михайло ДЯЧЕНКО

ЗИМОВИЙ ЕТЮД

… А як вітер сиво зашепоче,
Дзвін зими на санях провезуть,
Твої очі владно напророчать:
«Віднайди у слові древню суть…»
Я здригнуся. Ранок обміліє.
Тьохне слово десь під снігом, десь…
Ти – зима. І я стою, білію.
Забілію січнем геть увесь…

с. Михайлівка на Дніпропетровщині

Олександр ЗАЙВИЙ

ЗИМОВІ ЯГОДИ

Чорний лебідь з білим круком
Сорочками обмінялись.
Чорна віхола сьогодні
Голубу ріллю вкрива.
А в саду моїм вишневім
В січні ягоди дозріли,
А в житті моїм вишневім
Все складається з дрібниць.
Я лиш тільки починаю
Молодість у сорок років.
А в сто років, очевидно,
Стану вічно молодим.
І в тому саду моєму
Соловей співає взимку.
Сходить сонце опівночі
Наді мною все життя.


Сергій ЗЛЮЧИЙ

Крихкі від холодів
гінкі й тонкі галузки
вишневі
розтануть дивом чайних церемоній

прозорий день зотліє у вікні
кружальцями знеціняться цитрини
морозний янгол шибку розмалює
і перевдягне час у марноту
і приверзеться вулиця
в якій
одвіку найпалкіші в світі вишні
німіють у обіймах запашних
щемкого липня
та зусібіч повітря запальне
запитує –

що тут тобі належить –

якого кроку ти
відлуння хочеш вчути –

в якім столітті ти
тут випорожнив день –

яка з покут твоїх
зоріє непохитно?

і поки слів шукаю я
за мене
стає горою тиша неосяжна
і врозтіч розбігається мара

і знов зима суглобами хрустить
коцюбнуть на ніч спогади вишневі
проте крізь ті вишні непоказні
весь Божий світ яскравився мені
і в душу дмухав ніби у долоні

м. Дніпродзержинськ (Кам’янське) на Дніпропетровщині

Оксана ІГНАТЕНКО

ЗИМА ЗАСНІЖЕНА І НІЖНА

Зима засніжена і ніжна,
Стрункі дерева напівголі...
Біленькі шапки в них розкішні
І шубки дивовижні, воля

Для серця й розквіту гармоній...
І тільки крапелька холодна
На руку падає з безодні.
Пташиний спів у ритмі моднім.

Заграли промені яскраві.
Сміється сонце, пахне свіжість,
І на широкій сірій лаві
Листок торішній. Серцю – ніжно.

Любов – розкидана по місту,
Слова – палаючі і згаслі.
Життя – потреба форми й змісту,
Ревуть воли – пустують ясла.

Зима засніжена і ніжна,
Чиясь усмішка наймиліша
Мене до храму кличе нишком,
І западає мертва тиша.

Душа зривається до щастя.
Блажен, хто вірує і любить...
Зима – засніжено-контрастна.
Знімає ніжність шапку буднів.


Микола КАРПЛЮК:

Не боятися високосного 2008 року, а жити у згоді зі своїм сумлінням.
Вітаю усіх добрих людей з Новоріччям і Різдвом Христовим!
Щасти Вам!

Юрій КІБЕЦЬ

ПРЕМ’ЄРА ЗИМИ

Клени застигли оголені,
Вп’явся мороз голками.
Клени стоять, мов олені,
Роги стирчать гілками.

Віти напружені, наче
Зараз помчать за вітрами…
Блима гора незряча
Чорними вітряками.

Зорі вгорі заклякли,
Градом висять неопалим.
Ніч закричала злякано,
Наче світанок проспала.
Біжать вітри, скавучать хортами,
Зненацька заплутавшись в терен…
…Цієї ночі в осінньому храмі
Прем’єра зими білоперої.

ПРИГОДИ СНІГОВОЇ БАБИ

Чи ми такі малі, чи сніг такий високий –
Насипало його аж по димар…
Світанок ніжнолиций, ясноокий
Малює вікна, наче золотар.

На лижах, ковзанах і на санчатах
Малеча весь наповнила майдан,
Де Баба Снігова стоїть на чатах –
Щоб не розцвів раптово… кущ троянд!

Та наймудріший – пролісок, звичайно:
Він вушка нагострив пробити сніг.
І березнева вистраждана тайна
Злітає тихо лісу на поріг.

Посне малеча. Пролісок проклюне,
Немов курча, вапнистий білий наст.
Хай Баба Снігова пошле прокльони –
Їй не догнати, не топтати ряст.

Вона розтане, збочиться, відстане,
Впаде цеберка гучно з голови.
Ніхто не вгледить цю печальну тайну,
Крім сивої старезної сови.

… За літом – чари бабиного літа,
Сова згадає бабу снігову:
Не за горами сніг. Його чекають діти,
Щоб знов зліпити бабу, як живу.

Валерій КОВТУНЕНКО

КОЛЯДКА

Вечір січня сьомого.
Біля дому мойого
З неба зірка падала,
Тихим світлом вабила.

До віконця тихого
Припадала віхола.
І сніжинки падали,
Мов маленькі янголи.

І співав дідусь Мороз –
Народивсь Ісус Христос.
І зрадів дідусь Мороз –
Народивсь Ісус Христос.

Він ішов між хатками,
Сіючи колядками.
Чобіточки чорнії,
В жупані червоному.
Люди посміхалися,
Радісно віталися,
Воздавали й множили
Славу Сину Божому.

Звізда золотилася,
В синю ніч котилася
Чи смутною піснею,
Чи сльозою чистою...

І душа оновлена,
Добротою сповнена,
Заповідям вчилася
І Богу молилася.
Віктор КОРЖ

ЗНАК ВІФЛІЄМСЬКОЇ ЗОРІ

У сяйві свіч Різдвяна ніч
На землю стиха впала,
Магічно нам припав до віч
Зорі священний спалах.

І стародавній небозвід
За мить омолодився,
І віщий знак побачив світ:
Син Божий народився…

Село снігами розцвіло
В хоромах холоднечі,
Сховалось по хатах тепло,
Де гомонів Свят-Вечір.
А на столі дванадцять страв
Й кутя з терпким узваром,
Це свято в нас ніхто не вкрав,
Хоч і труїли чваром.

Хранило янгола крило
Гостинну кожну хату,
І не здолало люте зло
Наш рід в добу трикляту…

Тоді зруйновані церкви
У небеса волали,
Щоб Бог простив, щоб, люде, ви
Не чулися волами.

Лик Богородиці сія:
Месія народився!
Хоч доля в кожного своя –
Наш світ в небесній висі….

СВЯТО РІЗДВА

Народження Сина Божого
сталось в країні теплій,
де аніхто не відав, що є мороз.
Зором магнітним антихрист
снував мертві петлі
для тих, хто рвався до влади
надовго і всерйоз.

В убогій холодній хатині
світилась жертовна свічка,
не стеаринова, а од бджіл воскова,
і космосно золотилася
Різдвяная світла нічка,
що мала од Сина Божого
усі земні права.


Михайло КУДРЯВЦЕВ

ДИВО ЗИМОВОЇ НОЧІ

О, піч,
Мазана піч у бабусиній хаті,
Півнів твоїх марно шукатимуть
У майбутньому.
О, як
Кличуть вони
У сяйво блакитної паморозі,
У стисле світло віконець,
Де у темнім куті сплять ікони...
Та тільки тобі єдиній
Вклоняються зранку жінки,
Бо ти життєвий вівтар –
Тільки ти
Вранці так гарно співаєш
У червоному павутинні репаної глини,
І у твоєму нутрі у феєрії солом’яних іскор
Тупцюють маленькі й руді бісики!
О, як гуде важке чавунцеве серце,
А ти, щиросерда, рвеш
Білу калину вранішнього окропу
І колисаєш
Солодким парком картоплів
Котячу стурбовану спину...
О, диво!
О,
Диво зимової ночі.
Дзюрчать цвіркуни про своє потаємне...
Біля твого мозолястого комина грівся,
Бо ж з холоду зашпори позаходили,
І те променисте тепло
Відтоді зі мною назавше,
О, піч у бабусиній хаті...
ЩЕДРІВКА
(Інтерпретація)

Синій вечір,
Добрий вечір.
Вікна намерзлі,
Стіл, глечик.
Борщу килимовий малюнок.
Парує вечеря.
Вечір...
Синій вечір, щедрий вечір.

Сухозлоті булави цибулі,
Сірої солі пісок пекучий.
І темна райдуга старої пляшки.
Мороз,
свято,
Рушники пов’язані.
Місяць білий, мов із борошна
Мишенята витягли.
Димар
І нитка до місяця...
Сніг.
По всьому світу синій вечір.
Місячна стежка під вікна...

Сергій ЛЕБІДЬ

Слово рідне, степ широкий,
де козацькії краї,
вберемо в себе до краплі,
вкладемо в свої пісні.
Лебеді, лебеді...
Характерником був батько,
мову й пісню добре знав,
і до рідного коріння
назавжди причарував.
Лебеді, лебеді...


Людмила ЛЕВЧЕНКО

ГАЛАСЛИВА СОРОКА

В гай сорока прилетіла,
На сосну високу сіла,
Білий хвіст, як рушничок,
Почепила на сучок,
І давай співать пісень:
«Дзень-дрень, дзень-дрень».
І сказали їй зайчата,
Що катались на санчатах:
«Тут в барлозі спить ведмідь,
Ви його не розбудіть,
Бо як встане він з постелі,
Зіпсує нам дні веселі».

Ростислав МАМЕНКО

* * *
Я душею землю обійму,
А руками край свій приголублю,
І свою козацьку сивину
На хвилину, мружачись, забуду.

Он, як хвилі, білі ковили
Набігають на старі могили,
Встигнуть розказати дітворі,
Поки вражі люде не розрили.

Зброя там лежить, лежать кістки...
Схована в землі козацька слава!
У землі козацькії шаблі.
Не одна одбита тут навала!

Землю рідну, землю б зберегти!
Щоби вся дісталася онукам.
Потім там, де ковили лягти,
Поховавши сумніви і муки.


Микола МИКОЛАЄНКО

Я ЛИЖІ ВІЗЬМУ

Я лижі візьму і покличу дружину,
Ми підемо з нею в сніжну хуртовину,
У гори високі, де білі сніги,
Де світу не видно від злої пурги.
Полинемо в хугу, в шалені завії,
Засяють іскристі сніжинки на віях.
Сміятися будемо дзвонами лір,
Допоки не прийде вже вечір до гір.
Тоді ми повернемось в тихі кімнати,
Мов казку, завихрену даль споминати.
І знаю: нам здасться тривога завій
Ріднішою, ближчою, ніж супокій.


Всесвіт, народжуючи нові генерації, на їх вчинках вивчає перепади власного серця.
Вітаю усіх геніїв з Новим Роком!

Валерій НІКОЛЕНКО


Олеся ОМЕЛЬЧЕНКО

БЕЗСОННА НІЧ

Безсонна ніч. Прокинешся уранці
Розбитий, як вернувся із доріг.
А сонце сходить. І в нервовім танці
Проміння й птахи, і дрібненький сніг.
Це вже пора весняного чекання.
Дніпро реве під кригою, мов звір.
Його могутнє стогнуче зітхання,
Неначе схлипи сотень породіль.
Чи й я передчувала у безсонні
Той срібний наступ ніжної весни?
Якась тривога стугонить крізь стогін
Душі моєї й білої зими.


Жан ПАРФІМЧУК

Тепло предвещали прогнозы.
Надо же так ошибиться!
Ударили вдруг морозы –
Падают с неба птицы.

И нет виноватых. Просто
Стоит погода такая.
С погоды что спросишь?
Не добрая и не злая –
Не знает ни страха, ни боли,
Занята ветром, снегами.
Что толку кричать, тем более,
В душу к ней лезть со стихами!..

А птицы взмывают в небо и –
С высоты оземь!..
Забылось. Будто и не было –
Тепло предвещали прогнозы...

Шановні колеги! Вітаю вас з Новим роком і Різдвом Христовим!
Бажаю прийняти його, як свого кращого друга, який принесе нам усім добре здоров’я, успіх, щастя. Хай процвітає наша Спілка, хай живе у дружбі і злагоді!

Ірина ПРОКОПЕНКО

Ігор ПУППО

Я вірю:
Сонце з мороку на волю
Прорветься, опромінюючи світ –
То до сім’ї,
До вільної, до нової
Народи кличе
Вічний «Заповіт».
І верб весняних
Бурям не зламати,
Зерну Добра
Не скніти ув імлі, –
Я вірю: буде син,
І буде мати,
Я вірю:
Будуть люди на землі.


Олександр РАТНЕР

Снег струится неспешен
Из небес наугад.
Новый год неизбежен,
Как зимой снегопад.

Из годов состоящий,
Возраст необратим.
К сожалению, чаще,
Чем того мы хотим,

Время нам его дарит,
И, в сугробах скрипя,
Новый год щедро старит
Сразу всех на себя.

Эта зимняя сказка,
Этот бешеный бал
Для кого-то – завязка,
Для кого-то – финал.
Я сейчас – кто осудит? –
Угадать не готов,
Сколько впредь ещё будет
Этих Новых годов.

Но судьбе не перечу,
Мне не нужен ответ
На вопрос, сколько встречу
Новых в будущем лет.

Сколько б их ни случилось,
Я прошу у небес
Лишь одну только милость –
Быть с тобой, а не без

До последней минуты,
До последней черты,
Где смертельные путы
Заостряют черты.

Старость в двери стучится,
Чтоб года отнимать.
У кого б научиться
Смерть, как жизнь, принимать?

Но для этой учёбы
Жалко тратить года.
Мы усердствуем, чтобы
Не уйти в никуда.

А остаться хоть где-то
Чем-то в чём-то. И нас
Лишь надежда на это
Воскрешает подчас,

Точно скорая помощь...
Тут снегов без числа
Новогодняя полночь,
Словно полдень, светла.

И не страшен мне всё же
Новый возраст любой –
Ведь всегда я моложе,
Дорогая, с тобой.

И со старостью в прятки
Поиграю, глупя.
А пока всё в порядке.
С Новым годом тебя!


Михайло СЕЛЕЗНЬОВ

БЫСТРИНА

Все тропинки над Орелью,
Перекаты, острова
Снег колючий заметелил,
Холод лютый заковал.
Даже юный дуб над плесом
От мороза стал белёсым.
Он, озябнув, сыплет иней.
Лёд стреляет в тишине.
А на самой середине,
На кипящей быстрине,
Снега слизывая клочья
(Расступись, зима, смирись!),
Волны тёмные клокочут,
Как бунтующая мысль.


Володимир СІРЕНКО

Їхала зима на білих конях,
На гривастих конях крутогрудих.
Тихі хати і дерева сонні
Чистим сріблом обсипала всюди.
Ой іскрилось срібло те грайливо!
Як не дивуватись, не радіти?
Звідусіль казково-сяйне диво
Сміх дзвінкий виплескували діти.

Свято їм. На личках розпашілих
Очі, як роздмухані жарини.
Їхала зима на конях білих
До сестри весни на іменини.
м. Дніпродзержинськ на Дніпропетровщині


Микола СЛАВИНСЬКИЙ

ОЦІ СНІГИ

Оці сніги, що впали на долоні
Моєї вірної землі,
Колись обпалять сиві скроні
І світлі душі ув імлі.
Оці сніги, що тануть на долонях
Господніх днів, небесних снів,
Колись омиють гриви коням,
Яких зустріну навесні.
Іржаву упряж коні скинуть
І вільно заіржуть до молодих небес.
Господь розігне постарілу спину
І запитає стомлено:
«Невже цей світ воскрес?»


Іван СОКУЛЬСЬКИЙ

КОЛЯДКИ НА НОВИЙ РІК У КИЄВІ

Святкує нація, яку віки топтали,
Паплюжили чужинці та свої.
І люди, що навколішки не впали,
У серці товпляться моїм!

А ви, лакузи всіх століть,
Втопіться в злісній піні! –
Бо пращурами серце тріпотить,
Бо гордий тим, що Українець!

Ви чуєте, як клекотить Хрещатик?!
Не згину я ніколи і ніде! –
Ім’я ж бо маю, маю Матір,
Довічну мову для дітей.
Твої, Вкраїно, бачу далі
(Твоєї долі – там – огні!)…
Святкує нація, яку віки топтали…
Святкує нація – в мені.
1965

Олексій СТАРИКОВ

ЗИМНИЙ КАПРИЗ

Снег идёт
не сверху вниз -
снизу вверх идёт!
Поднесла зима сюрприз
нам под Новый год.

Вьюга,
за окном кружа,
в белых завитках
вверх стремится,
снег держа
в острых кулачках.

В облака прессует снег
вьюга в вышине -
и они плывут в окне
в белой тишине.

Удивлённые слегка:
«Посмотри-ка,
ишь!» -
грузно виснут облака
над углами крыш.

Перепутан низ и верх...
Но -
прошёл каприз:
и снежинки,
присмирев,
потянулись вниз.

м. Кривий Ріг

Леся СТЕПОВИЧКА

БІЛА УКРАЇНА

Тихо меле небесний млин
вічне борошно свіжого снігу
малюкам на Різдвяну втіху,
старикам – на думок сумноплин.

Зблиски сонць в летаргійному сні
чудно маряться голому віттю,
і казкові морозні суцвіття
розцвіли у моєму вікні.

Мерехтять скрізь засніжену днину
у сріблястому сяйві зими
наші мрії. Оновлені ми
бачим білою Україну.

На полях замерзли грудки,
Скоро –Диво, Різдвяні Святки!
Буде мед, узвар і кутя,
і народиться Боже дитя.

Встане-зійде зоря-звізда,
полетить золота Коляда
над степами й димами рідними,
над багатими і над бідними.

У Різдвяну святую ніч
гарно буть не самому в хаті,
і у світлі воскових свіч
ждать Божественної благодаті.


Олександр ТВЕРДОХЛІБ

МЕТЕЛЬ

Закутила метель, закатила
Пир-гулянку, февральский загул.
Баба парню мозги закрутила,
Загубила в метельном снегу.

Ходит ходором зимняя ночка,
Наслаждаясь последней гульбой.
И никак не уляжется в строчку,
И колеблется слово л ю б о в ь
Между женщиной, чующей стужу,
И юнцом с молоком на губах.
А луна, словно баба без мужа,
Дико шарит в пустых облаках.

Для неё этот праздник – мученье,
Для него – постиженье азов.
И качаются в спальне дочерней
Неподкупные чаши весов.

Может, скажут, что это – кощунство.
Только странно устроен наш брат:
Всё, что с нами случается, – чувство,
Что стрясётся с другими – разврат!

Но встречаются наши кривые
И прямые дороги не зря,
Непутёвые и трубовые,
Как последняя ночь февраля.


Володимир ТЕПЛОВ

КРЕЩЕНСКИЙ ИНЕЙ

Жене Вере

Иней на Крещенье –
Как дыханье роз,
Словно украшенье
Из застывших слёз.

Иней – на деревьях,
Иней – на домах,
Иней – на мгновеньях,
На мечтах и снах,

На твоих ресницах,
На твоих кудрях –
жизнь моя, Жар-Птица,
мой глазастый птах!..

Иней – наша встреча,
Двух сердец полёт...
В инее – Предтеча,
В инее – Господь.
м.Тернівка на Дніпропетровщині


БУДЬМО НЕ ЩУРАМИ,
А ЛЮДЬМИ!

Надія ТУБАЛЬЦЕВА

Вітаю усіх січеславців-дніпропетровців зі святами. Бажаю наснажуватися мистецтвом, коли у вас забракне життєвих сил. Зичу нашому місту, щоб у Новому році у нас більше було художніх акцій, яскравих подій – музичних, театральних, щоб молодим диригентам, артистам надавали більше можливості для творчої реалізації. У вікно стукає Новий 2008 рік, і треба шукати нові форми видовищ, творити сучасні європейські дивертисменти, насичені українським фольклором. І щоб у цьому плідному синтезі народжувалися видовища, які б викликали у глядачів позитивні емоції. Читачам журналу «Січеслав» зичу у Новому році читати, любити і пропагувати цей прекрасний літературно-мистецький часопис, без якого вже важко уявити культурний простір Придніпров’я.
Андрій ТУЛЯНЦЕВ,
кандидат мистецтвознавства,
заввідділом культури обласної газети «Днепр вечерний»

Микола ЧАБАН (SMS-ка фольклорна)

Нехай Різдво у вишиванці
Розбудить Вас щасливо вранці
І принесе у вашу хату
Тепла і радощів багато!
Розбудить пристрасті, надії,
Зерном і щастям вас засіє!


Костянтин ЧЕРНИШОВ

Радість в грудях! Ніч Різдвяна!
Хай мороз тріщить чимдуж!
Ось-ось Божий зір прогляне
Зіркою із райських руж.

Справджує Святвечір мрії,
Ронить Благовість в серця,
Бо в Пречистої Марії
Народився Син Творця.
Ганна ШЕПІТЬКО

МІСЯЦЬ ГРУДЕНЬ

Колисає в колисці надії мої Придніпров’я,
А вітри, непокірні, як стронцій, квіти зривають із них...
І чужими словами – вітаються вже чорноброві.
І все менше ровесників можна зустріти серед живих.

Хочеться слово вільно, розкрилено вивітрить-мовить,
Душу розкрити чисту, мов квітку, назустріч синій росі...
Зустрічаю юнацтво і в думці запитую: «Хто ви?..»
Має смисл, якщо вчасно, накликати щастя русявій косі!..

Повертаюсь з чужинських сторін на свої обереги,
Хоч мене не минула злодійська, ворожа, підла стріла.
Відгуляв на Самарі козацький ущипливий регіт,
Де надія на Бога у кожній стеблинці свято жила.

Найгіркіше читати прадавні забуті погруддя,
Що бабами зі скіфських степів у музеях звуться вони.
Рік старий – у новий перекотиться місяцем груднем.
Чи помітять його крізь печаль України мирні сини?!!

Анатолій ШКЛЯР

МАЛЮНОК НА СКЛІ

Сьогодні на шибці холодній з’явився новий малюнок –
посріблені пера пташині, стебла небачених трав,
а ще поміж сніжних ягід, якихось тонюніх струнок
розгледів я дивну постать і в ній сам себе впізнав.

Це я, відчинивши двері, гукаю кота рудого –
бешкетника, що не може свій шлях віднайти між зірок.
Це я на замерзлім порозі чекаю, коли з-за рогу
на поклик мій викотить віхола сяючий теплий клубок.

Гляну крізь шибку і місто зовсім незвичним побачу -
просеред вулиці вітер крилами б’є, мов птах,
круглий повільний місяць, схожий на око котяче, –
ночі дзвінкої бранець – бреде по лискучих дахах.

Знаю, одного ранку малюнок цей зникне раптово,
сяде на раму метелик й освітить крильцями дім.
І, як у скло не вдивляйся, – нічого вже зір не вловить,
тільки мій подих вчорашній залишиться ще на нім.
Юрій ШКОВИРА

УСЯКА ТАМ БУЛА ЗАКУСКА

(Уривок із «Нової Енеїди»)

... Усяка там була закуска:
Лежали свіжі огірки,
Печена з яблуками гуска,
Натерті з хріном буряки,
Вареники, копчене сало,
Лежала люлька і кресало,
Та розказать уже пора, –
Куди там тії варениці,
Або кутя із ярої пшениці, –
Яка лежала там ікра-а-а!

З ікрою там стояла миска
Або, сказать простіше, таз,
Не високо й не дуже низько,
А так, щоб було в самий раз.
І кожен, хто туди дістався,
До миски зразу підсувався,
Велику ложку в руки брав...
Всього не можна описати,
Боюсь, щоб трохи не збрехати,
Яких було там різних страв!

Припустим, захотілось рака,
То тут тобі й з’являвся рак;
Їх там смоктали, як собака
Гризе чи кістку, чи маслак!
Лежали там і краби панські –
Камчатські, тихоокеанські.
А краб – це як великий рак.
До столу тут він подавався
Уже вареним, не кусався,
От тільки не згадаю смак.

Коли ж ті описать напої,
Що душі праведні там п’ють,
Боюсь, щоб хтось чого не скоїв,
А то іще мене поб’ють.
Була, звичайно, там «Московська»,
Була «Пшенична» і «Петровська»,
«Столична» і «Старий Кодак»,
І «Петриківська», й «Водка польська»,
Була «Козацька» і «Смирновська»,
І був вірменський там коньяк.
А як поставлять самогонки
(Бо пить були не дураки),
Всі праведні наперегонки
Туди кидались, як вовки.
Бач, їм уже набридла водка,
Казалося, що несолодка,
Коньяк нагадував клопів.
Вони ж були всі демократи,
А не якісь там партократи,
І кожен пив те, що хотів...»

Шановні колеги!
Щоб вам писались гарні вірші,
І щоб столи були не гірші!

Юрій ШКОВИРА

Село Старий Кодак на Січеславщині


14 13

© Січеслав 2004–2008