проект редакція часопис посилання контакти





3 (13) 2007 липень - вересень
СПЕЦВИПУСК “ПОЛЬЩА–УКРАЇНА” – “КРАКІВ–СІЧЕСЛАВ”

Зміст номера

Колонка головного редактора
СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ
Перекину кладку
Молодіє муза
Поезія
Творча спадщіна
Літературознавство
Наука
Дитяча література
Огляди, рецензії, полеміка
Історія краю
Публіцистика
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Через терни до зірок


СвятославКАРАВАНСЬКИЙ (США)

НА МОВНОМУ БАЗАРІ*

Існує така галузь літератури – популяризація наукових знань. Наука – річ складна і не завжди легкостравна, тому, щоб наблизити її до розуміння загалу, популяризатори пишуть цікаві книжки: “Цікаву фізику”, “Цікаву математику”, “Цікаву кібернетику” тощо. У цих творах атоми й молекули обертаються на гномів та ельфів і викладають у такій формі серйозні наукові істини. Розумна ідея. От я й думаю, а як з мовою? Із чим її порівняти, щоб дохідливіше викладати мовознавчі істини? Може, тоді поменшає “намацальної” мовотворчости і звірі замість “зі-штовхуватися обличчям до обличчя“ будуть “стикатися ніс-у-ніс”, а люди “лице-в-лице”? Що, як мову порівняти з базаром? На базар базаряни викидають товари, що кому до вподоби. А з мовою хіба не так? Винахідливі мовці викидають на мовний базар десятки мовних пропозицій, а мовний смак загалу добирає з тих пропозицій найкращі зразки. Тільки й того, що на правдивому базарі за товар беруть гроші, а на мовному базарі обмін безгрошовий. Сподобалось Вам слово – беріть і вживайте здорові – ніякої платні. Візьмім слово “горілка”. Горілка вона і є горілка. Аж на мовному базарі можна придбати “сивуху, оковиту, гірку, пінну” або “живицю, ледащицю, зеленого змія, Адамові сльози, скажене молоко, скляного бога”, а плюс до всього ще й “горівку” або “водяру”. Дехто додасть до цього списку ще й “самогон, самогонку, бурячанку”. Але це вже саморобний різновид горілки. А яка разниця? – скаже дехто. І то правда. Отож, підійдімо до мовних проблем з позицій базару. На базар виносять товари. Одні товари мають попит – ходові товари, інші – так собі, а ще інші – ні в кут, ні в двері. Найкраще це стане зрозуміло на прикладах.
НУДОТНИЙ чи ЗАНУДЛИВИЙ?
Письменник укладає в уста персонажа такі слова: “Ніколи не думала, що ти такий “занудливий” перевчений тип”. Засвічене слово – новотвір. Жоден наш словник його не фіксує. Є слово “занудити” (“занудило під серцем”), а “занудливого” досі не вживано. Може, й наш автор не сам його створив, а почув. Спасибі й за те, що зафіксував і пустив у світ. Слово варте наслідування і може мати кілька значень, зокрема той, що наганя нудьгу.

ПУСТОТЛИВИЙ, БЕШКЕТНИЙ чи БЕШКЕТЛИВИЙ?
У рецензії рецензент питає: “...реальна одержимість..., чи... ‘бешкетлива’ вигадка”? Фраза не викликає заперечень. Тільки ж слова “бешкетливий”, як і слова “занудливий”, немає у наших словниках. Отже – новотвір. Вартий наслідування? Мабуть, так. Ми знаємо слово “бешкетний”, ніби й коротше на один склад, та тут річ важливіша від лаконічности, а саме у віддієслівності прикметника “бешкетливий”. Бо “бешкетний”, хоч і вживано його як похідне від дієслова, граматично є прикметник від іменника “бешкет” так само, як “бенкетний” від “бенкету”, “паркетний” від “паркету”, “касетний” від “касети” тощо. А нам варто мати від дієслів віддієслівних прикметників. Наприклад, від “бенкетувати” прикметника “бенкетливий”. Така модель сприяла б витворенню ширшої палітри прикметників. Саме цим і дорогі новотвори “бешкетливий” та “занудливий”. Це брама (зелена вулиця вже набила оскому) для появи прикметників “воскресливий, підкресливий, зобразливий, озбройливий” тощо. Рости, так рости!
ОПІЗНАВАЛЬНИЙ чи ПІЗНАВАЛЬНИЙ?
Не думаю, що це вартий розгляду приклад, де винуватець його відкриває істину, що “...свята мають... “опізнавальні ”знаки”. Просто для прикладу, що на “мовний базар” виносять і гнилий товар. А що приклад цей для наших читачів занадто примітивний, то й ставимо крапку.
ЯК ЗНАТИ чи ЯК ЗНАЄМО?
У свовотворчості так чи інакше присутня логіка. Щоб винести на базар слово, а тим паче цілий вираз, треба, щоб Ваш казанок логічно мислив. Шкода, що логіка буває різна: жіноча, залізна, невблаганна, а часом і “не знати” яка. Спинюся на цім живомовнім звороті “не знати”, який досить успішно конкурує із широко вживаним “невідомо”. Я не згадав ще математичної або, вірніше, арифметичної логіки, а саме її треба тут згадати. Згідно з цією логікою, якщо “невідомо” – це “не знати”, то “відомо” – це “знати”. І як це ніхто до цього досі не доглупався? Мабуть тому, що математична логіка з мовною логікою не завжди збігається або не співпадає, як кажуть знавці украінской мови. Знаємо ми, наприклад, слово “недолугий”, яке постало (як можна припустити) від забутого наглушняк слова “долугий”. Та якщо ми кажемо на незграбне віршування “недолугий вірш”, то сказати на “Сон” Шевченка “долуга поема” ще не додумався жоден літерат. Але дехто думає, що він відкриє Америку, коли замість сказати “Це мені ‘відомо‘”, каже “Це мені ‘знати‘”, а вираз “як відомо” заступить виразом “як знати”. Свобода творчости – це така пані, що толерує ще й не таке. Хочете писати замість “як відомо - як знати”? Пишіть у своїх писаннях, хоч за кожним словом. Сказано ж бо – свобода. Викинули свій товар на мовний ринок і чекайте, поки його куплять. А що робити, як ніхто не купує Вашого золотого, Вашою логікою окриленого й присмаченого товару? Хоч сядь та й плач. Аж воно й тут є вихід. Доручили Вам, скажімо, редагувати тексти Ваших колег. От Ви вже й на коні. Хай котрий з них напише “як відомо”, а Ви зараз крамольне слово – чирк!, хоч мовної цензури ніби й нема. І пишете “як знати”. Щоб, значить, Ваше було зверху. А що в такім разі свободі мовного вислову – гаплик, то й нехай. Го?ловно, щоб Ваш товар пішов у хід. Воно, правда, сказати “як знаємо” замість “як відомо” буде дохідливіше і ближче до мовної практики, ніж “як знати”, так це ж ніяке не відкриття, а треба, щоб було відкриття і не чиє, а Ваше, щоб, чого доброго, Вам ще й премію присудили за Ваш винахід, бо ж Ви маєте в запасі ще й не такі перли. От хоч би й вираз “стає зрозуміти”замість “стає зрозуміло”. Не знали? Так знайте! Не вживали? Так будете вживати! У примусовому порядку. І свобода вислову тут до лампочки, бо якось то треба пропихати свій товар. * * *
І додати нема чого. На базарі, як на базарі, чи то на кінському, чи на якому іншому.
* Зберігаємо правопис автора

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ

ШОВКОВІ ЗАЙДИ*

Впливи мов одна на одну – це палиця о двох кінцях. З одного боку, взаємовпливи мов сприяють розвиткові одної з них, або й обох пов’язаних впливами мов. З другого боку, коли йдеться про мову панівного етносу та мо¬ву поневоленого етносу, то взаємовпливи обертаються вимиванням оригінальної лексики з мови “менших братів” та заміною її лексикою “старшого брата”. Цей процес, що спочатку відбувається стихійно, часом знахо¬дить “зрозуміння” у державних структурах панівного етносу, які цей процес прискорюють. Українська мова – є наочним прикладом мови “меншого брата”, де окремі форми лексики, а то й цілі її масиви, зникають, а натомість мовці засвоюють “кращу” лексику від мови з вищим соціяльно-політичним статусом. Такий процес починається із, сказати б, офіційної лексики: назов грошових одиниць, назов державних установ та достойників, тоді захоплює ширші й ширші шари лексики та добирається і до побутової лексики.
ПОСВЯЧЕНИЙ У ТАЇНИ чи ВТАЄМНИЧЕНИЙ?
Хоч ми звикли спихати наші мовні негаразди на наших недоброзичливців, щоб не сказати відвертих воро¬гів, однак за деякі мовні ляпи ми не маємо жодних підстав винуватити будь-кого, крім самих себе. Жоден “академічний” словник часів УССР – тлумачний чи перекладний - не рекомендує ідіоми “посвячувати в таємниці”, скороченої “знавцями” нашої мови до форми “посвячувати в таїни”. Бо українську форму “втаємничувати” не зуміли (чи прогледіли?) вичистити з нашої лексики навіть академіки з ласки КҐБ. Тому появу форм “посвячувати в таїну”, ”посвячений у таїну” треба списати виключно на геніяльність наших перодряпів, які, засвоївши кухенну рідну мову та університетську - нерідну, мають себе за великих знавців української мови, всіляко відхрещуючись від своїх “запліснявілих” попередників. У наслідку маємо (на цей раз не те, що розкрадаємо), а те що маємо, а саме недовчених, але без міри амбітних містечкових невігласів з претенсіями на геніяльність. Душа не лежить цитувати ці мовні “шедеври”, зате зацитую дещо старшого сучасника: «Катерина просила родичів, які вже були ‘втаємничені’ в захворювання Андрія,...» (І. Вільде). Генії тут вжили б “посвячені в таїни”.
ПРОТИВНИЙ чи ВРЕДНИЙ?
Сказати, що слово “противний” у значенні “неприємний, недружній, несимпатичний” неукраїнське не можна: «‘Противна’, як старцеві гривня” (Номис). Але наша мова знає й синонім до “противного” – слово “вредний”: З дитячих літ пам’ятаю: “Не будь такий ‘вредний’!”. І цю другу форму не менше, коли не більше, поширено в мові предків. Але в сучасних текстах майже не подибуємо слова “вредний”. Цю “нішу” – як тепер модно казати – цілком загарбало слово “противний”. Чому? Бо воно збігається із словом “противный” у престижнішій для обивателів мові. “Вредний” же у престижній мові значить “шкідливий”. І цей факт завдає нокауту нашому “вредному”. Іншими словами, без жодних заходів з боку ревнителів “общеруського” мовлення іде захоплення нашого мовного простору словами-зайдами або, як у даному разі, іде добір синонімів. І добір, і захоплення – шовкові.
СВИТА чи ПОЧЕТ?
Слово “свита” у нас – це різновид верхнього одягу. Інших значень це слово не має. Але ж для знавців “украінской мови” закони не писано. Нема-нема, то в одному тексті, то в другому, ці знавці вживають слово “свита” у значенні “почет”. А не дуже підкуті редактори допускають таке вживання.. Допустять раз, допустять другий, і дивись, уже цей зайда стає ніби й своїм. Читаю якось рецензію на переклад. І там серед хиб перекладу вказано вжиття слова “свита” у значенні “почет.”. Щойно прочитав, а тоді в іншому тексті натрапляю на “свиту”, коли йдеться не про одяг, а про “ескорт”. Має це слово, видно, якусь магнетичну силу для знавців “украінской”. Але ж цих знавців не правлять і їхні редактори. Тобто, “яка хата, такий і тин, який писака, такий і редактор”.
КЛЕЙМО чи ТАВРО?
У Грінченка слова “клеймо” нема. Є “клейно”. У творах класиків слово “клеймо” вжито один раз у І. Нечуя-Левицького. Інші класики – включно із совєтськими - вживали виключно “тавро”, а також похідні від нього “таврувати”, “таврування”, “затаврувати” тощо. Це все свідчить, що “клеймо” належить до випадково занесених до нашої мови слів за часів гоніння на українську мову та відсутности українського шкільництва й українського словникарства. Сучасники ж мали б розуміти цей факт і віддавати перевагу слову ”тавро”, від якого походить ціла родина однокорінних слів. Тому годі зрозуміти, чому деякі національно підкуті інтелектуали уперто вживають у своїх текстах слово “клеймо”. Часом навіть незрозуміло, яке значення вкладають вони у це слово. Цитую прочитане: «...мусимо зазначити, що ті з людей війни, які прийняли ‘клеймо’ лівацько-республіканської ідеологеми, остаточно лишилися надбанням історії». Щось таке, ніби “Вари, мели, їж!”.
САМИЙ РІЗНИЙ чи ЯКИЙ ТІЛЬКИ ХОЧЕТЕ?
На питання «А у вас удома багато книжок?», запитаний “значить”: «Багато, причому ‘самих різних’...». “Самий різний” – граматична форма російської мови. Формально по-нашому треба б сказати “найрізніший”, аж така заміна - “Багато, і то ‘найрізніших’...” - на жаль, належить до “повстяного” мовлення. Мову до мови не так легко “пригнати”. “Са¬мих різних” ужив той, хто знає і користується російською мовою. Той же, хто не знає, ска¬зав би тут так: “і то яких тільки хочете”, або “і то всяких-превсяких”, або ”і то різних-прерізних”, або “і то різних жанрів”, або “і то на будь-чий смак”, або ще якось. Живу мову не так легко механічно перекладати, або (знавцям “украінской” мови) стилізувати під неї своє мовлення.
* * *
А висновок тут такий “бійтесь шовкової асиміляції, хоч з дарами, хоч без”.

* Зберігаємо правопис автора


13

© Січеслав 2004–2007