проект редакція часопис посилання контакти





3 (13) 2007 липень - вересень
СПЕЦВИПУСК “ПОЛЬЩА–УКРАЇНА” – “КРАКІВ–СІЧЕСЛАВ”

Зміст номера

Колонка головного редактора
СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ
Перекину кладку
Молодіє муза
Поезія
Творча спадщіна
Літературознавство
Наука
Дитяча література
Огляди, рецензії, полеміка
Історія краю
Публіцистика
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Публіцистика


СКАНДАЛ

Микола ЧАБАН

НЕ ЧІПАЙТЕ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОРОКІВ!
БІЙТЕСЯ ЇХНЬОГО ГНІВУ...
Крик душі

За кілька годин до газового вибуху в Дніпропетровську сталася зовсім “непримітна” подія: посеред білого дня в тому ж місті знищено триметровий пам’ятник Тарасові Шевченкові, який від 1949 року прикрашав Дніпропетровськ.
Ми побували на місці вандалізму на другий день, в суботу, коли Україна була приголомшена трагедією на житловому масиві Перемога. Члени національно-патріотичного молодіжного клубу “Молода Січ” вирушили 13 жовтня у давно плановану історико-краєзнавчу експедицію напередодні свята Покрови і Дня українського козацтва. Оглядали місця, пов’язані з козацтвом на околицях Січеслава. Приїхали і на Новобогородицьку фортецю над Самарою — це Самарський район міста. Як завше вирішили підійти до пам’ятника Кобзареві в парку імені Шевченка у селищі Шевченка.
І що ж? Нас зустрів лише порожній постамент. На ньому намальований символ долара S. Мабуть, дуже доречно. Поряд валялися фрагменти розтрощеного монумента. У рівчаку серед сміття лежала голова Тараса... Докотилися.
Накрапав дощ. Нікого довкола не було. Лише в одному дворі побачили чоловіка.
— Я у п’ятницю був на роботі. Але мені розповіли таке. Серед білого дня тут з’явилися трактор, бульдозер, екскаватор і стягли пам’ятник з постамента...
Інший свідок доповнив, що тривало це неподобство три години — з дев’ятої години ранку до дванадцятої. Міцний пам’ятник довго пручався. Все це відбувалося в оточенні місцевих людей, котрі протестували, але голос яких заглушувало ревище моторів.
Історія пам’ятника така. Створений у далекому повоєнному 1949-му. Десять років він простояв у парку імені Тараса Шевченка над Дніпром. У 1959 році там встановлено новий пам’ятник авторства Зноби, а цей вирішено перемістити у селище Шевченка над Самарою. Там він і простояв майже п’ятдесят років. Тепер ми дізнаємося, що обласний центр охорони історико-культурних цінностей дав згоду на демонтаж, як такого що, мовляв, був виконаний з недовговічного матеріалу (гіпсу) і не підлягав відновленню.
Це не зовсім так. Звісно, пам’ятник потребував догляду. Але дочекатися його в занедбаному парку було нелегко. Поруч місцеві жителі створили сміттєзвалище. Я періодично, раз на два роки бував біля нього, і виглядав монумент аж не так безнайдійно. Та нехлюйством можна будь-що довести до капуту. Та якщо і сам центр знищення, чи то пак, охорони культурних цінностей відкрив зелене світло для його руйнації, тоді слів бракує...
Тепер спитаємо себе: невже наш національний пророк Тарас Шевченко заслуговує такого варварського демонтажу, свідком якого були десятки місцевих жителів? Чому ж не відкрити на його місці кращий, довговічніший пам’ятник? Де ви, можновладці, які зі службового покликання на кожне свято несуть квіточки до пам”ятника Кобзареві в центрі міста? І чому пам’ятник не демонтували по-людськи? Не передали на зберігання до музею, як витвір мистецтва?
Пояснення вандалізмові дають самі місцеві жителі, яким не відмовиш у здоровому глуздові. Хто здивується, якщо незабаром на місці монумента виростуть дачі? Місце понад річкою Самарою чудове, мальовниче. По той берег річки повиростали вже особняки нуворишів-скоробагатьків. Ось-ось візьмуться і за цей. Лиш Новобогородицька фортеця (те, що лишилося від неї) не дає змоги розпочати забудову вздовж усього присамарського правого берега. Ні, не бачити тут тобі, Кобзарю, ні річки, ні кручі...
У травні 2008 року Дніпропетровщина прийматиме гостей Всеукраїнського Шевченківського свята. Ось так розпочато у Дніпрі-місті зачистку до нього...
На останніх знімках, зроблених мною, — сліди запітнілого фотооб’єктива. Але мені здалося, що то сліди від Кобзаревої сльози...


ПОСТСКРИПТУМ
За коментарем я звернувся до завідуючої відділом охорони пам’ятників обласного Центру охорони історико-культурних цінностей Олени ІГНАТЕНКО:
«Підстав для паніки немає. Демонтаж пам’ятника Т. Шевченкові був вимушений. Ми побували біля нього в липні. Він виглядав жалюгідно, осипався. Латка на латці, лише на фарбі і тримався. Тому демонтувати його збиралися ще в вересні. З обліку ми його не зняли. Хоча й збиралися зробити це. Але Самарський район заперечував: ну, як же так, у нас селище імені Шевченка, то й пам’ятник Шевченкові має бути. Новий монумент відкриється в наступному році. Але не на цьому місці, де стояв колишній, а вище від берега, в центрі парку. І буде він не з гіпсу, а з бронзи. Правда, значно скромніших розмірів, у вигляді бюсту. Ну, а те, що район і Дніпропетровське міське управління культури (начальник В. Бойко) не поінформувало мешканців про демонтаж, не встановило ніяких інформаційних щитів з цього приводу, звичайно, погано».
18 жовтня 2007 р.


Від редакції “Січеслава”: правління ДОО НСПУ звернулося до директора Дніпропетровського Центру охорони пам’ятників Л. М. Голубчик із Запитом щодо факту варварського зруйнування святині та ініціює проведення круглого столу та журналістських розслідувань нечуваного акту вандалізму
19 жовтня 2007 р.


13

© Січеслав 2004–2007