проект редакція часопис посилання контакти





3 (13) 2007 липень - вересень
СПЕЦВИПУСК “ПОЛЬЩА–УКРАЇНА” – “КРАКІВ–СІЧЕСЛАВ”

Зміст номера

Колонка головного редактора
СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ
Перекину кладку
Молодіє муза
Поезія
Творча спадщіна
Літературознавство
Наука
Дитяча література
Огляди, рецензії, полеміка
Історія краю
Публіцистика
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Дитяча література


Леся СТЕПОВИЧКА

Народилася в с. Петриківка на Дніпропетровщині. Поетеса, прозаїк, публіцист.
Автор і упорядник багатьох книг.
Лауреат премії ім. І. Сокульського
та ім. В. Підмогильного. Голова правління Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. Заслужений працівник культури України.

ЗАЧАРОВАНИЙ СВІТ ПЕТРИКІВКИ

ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ

ДРЕВО МОГО РОДУ

Розквітає навесні яблуня моя,
У рясному листячку – пісня солов’я.
Цю крислату яблуню прадід мій садив.
Де іще побачиш стільки дивних див?

Бджілка-медоноска на медок летить.
У тіньочку яблуні дід старезний спить,
Кроною – до неба, гіллям – до землі.
Ласують плодами діточки малі.

Це могутнє древо – то моя сім’я,
Брості розпускає – десь тут є і я.
Проросту корінням в глибину століть,
Тільки б не спиляли моїх щедрих віть!

Стану плодоносить зранку до зорі.
Придивись до яблуні у своїм дворі!
Яблучком медовим в ноги упаду -
Не рубай, нащадку, яблуню в саду!


ПЕТРИКІВСЬКІ МАЙСТРИ І МАЙСТРИНІ

Від Тетяни Пати до Тетяни Гарькавої
Сяє в маках село степове, нелукаве.
Під рукою майстрів сірий світ оживає.
Рибка наших бажань золота припливає.

Бережком походжають казкові жар-птиці,
Просить в дівки козак із відерця напиться.
Під вербою кохання й журба обнялися.
Хоч би раз коло ставу того опиниться!

Не було й не буде пана понад козака!
Лине світом гучна слава Федора Панка.
Бо гетьмани й горді панни на панно
Відчиняють у Європу нам вікно.

ЗАЧАРОВАНИЙ СВІТ ПЕТРИКІВКИ

Молотили півники ціпом на току,
Змолотили жита купу отаку.
Працьовиті півники – куку-рі-куку!
На весь світ співають в ріднім квітнику.

Зелений птах, а крила золоті,
Ніхто не зна, що в нього на меті.
Хвіст у рубінах розпушив на гілці –
Він перший парубок у Петриківці!

Похвалялась мальва пишною красою,
Умивалась айстра срібною росою.
Залилась рум’янцем молода калина,
Трішечки їй заздрила жовта горобина.

Солодко зітхали тихі чебреці.
І ніколи не сварились квіти й трави ці.
На тарілці петриківській літо степове –
Все цвіте і пахне, любить і живе.


ТРИЄДИНА СИЛА

Цікавий місяць на колінцях низько
припав до шибки, де кричить дитя –
так у травневу нічку петриківську
зажевріло моє земне буття.

Дідівська хато, ти – моя колиско,
любови неповторний дивосил!
Мале дівча на берегах орільських
тут душу обпалило від краси.

Притулку незрадливий, туго-пісне,
що у душі бриніла крізь літа!
Твої слова-перлини мов намисто,
що оберегом шию огорта.

Дідівська мово, ти лежала в скрині,
мов кожушок, на дні мого життя!
А я жила, немов не в Україні,
а нині повертаюсь з небуття.

Моїм народом в тризуб закодовані,
ви – триєдина сила, духу вись:
Пречиста Хато, Пісне й рідна Мово! –
Хто має вас, той вже не загубивсь.

1996

БАЛАДА ПРО ПЕТРИКІВСЬКУ СКРИНЮ

Петриківська скриня –
мальоване диво.
Розквітали мальви
на любов щасливу!

Петриківська скриня –
пісня солов’їна.
Злітались жар-птиці
весілля дивиться.

Білії лелеки
діток дарували.
Скриня-господиня
дбала й годувала.

А у тридцять третім
Бузки потьмяніли.
Лелеченьком чорним
скриня затужила:

«Немовлятко синє,
не вмирай, мій сину!»
Кожушки і плахти
пішли до Торгсину.

А у сорок першім
наче грім у скроні –
розстріли, арешти.
Стала скриня схроном.

А у сорок п’ятім
похоронки кляті.
Де ви, мої дітки,
рибоньки і квітки?

Постаріла скриня,
ссохлось її віко,
голодівки й війни
вкоротили віку.


13

© Січеслав 2004–2007