проект редакція часопис посилання контакти





2 (12) 2007 квітень - червень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Перекину кладку
Всесвіт
Огляди, рецензії, полеміка
Ювілеї
Дитяча література
Історія краю
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Книжкова полиця
Літературна спадщіна
Мандри
ART-галерея січеслава
Театр
Січеслав сміється
Музика
Через терни до зірок


Святослав КАРАВАНСЬКИЙ
(м. Дентон, США)

НАГОЛОС — ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів, ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. Редактор радіо чи ТБ відповідає за правильне наголошення. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не срияють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський:
“Як же так убого ви живЕте,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракЕти
Солов’я не в силі зрозуміть?”
Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні ракет до-зір-ідучих
Солов’я не в силі зрозуміть?
Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне.
ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ?
Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”.
РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ?
У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос – дактилічний:
Ямпіль — Ямпільський, колОдязь — колОдязний,
дурИсвіт — дурИсвітський, коштОрис — коштОрисний,
ненАвисть — ненАвисний, літОпис — літОписний (А. Кримський),
отже рукОпис — рукОписний, правОпис — правОписний.
Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити.
ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА?
Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос – на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява.
Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва?
Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає?
ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ?
Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово, свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
* * *
Тему цю годі вичерпати на одній сторінці. Хибних наголосів у словниках - не буду гатити гать, – але є й переє: дорОбок, тріпАти, нестИ, плестИ (треба нЕстИ, плЕстИ). Доведеться до цієї теми вертатися чи й не раз.
___________________________
*) Зберігаємо правопис автора

УДОСКОНАЛЮЙМО ЧИСТУ ПОРОДУ!*

До практики вживання у нас форм типу співаючий, танцюючий тощо, доводиться звертатися знову і знову, бо це питання не має однозначної розв’язки. Даючи ту чи ту рекомендацію, давець її повинен вказати конкретно, для якої манери письма її слід прикладати. Ці роздуми, наприклад, адресовано тим, хто кохається в образно-живомовнім українськім стилі, що в усній формі має за плечима не одне тисячоліття. Цей стиль не є ні науково-точним, ні офіційно-протокольним. Ці два пізніші стилі виникли разом з появою письма й письмової мови і мають свої норми слововжитку і свої, скажу так, уподобання, щоб не вживати дуже вченого слова преференції.
Форми ж, які виробив наш живомовний стиль, часом “перепльовують” яскравістю форми, вироблені пізніше науковим та офіційним стилем. Візьмім, слово гнітючий або разючий. Чи не місткіші й не образніші вони від слів пригнічуючий або вражаючий? Або слово минущий. Чи не краще його вжити у десятках випадків образного мовлення замість слова минаючий? Отже, відмова від живомовних форм словотворення і переключення словотворчости на рейки стандартизації, скорочує образність української мови. Як правило, це переключення діється під впливом копіювання інших мов, зокрема російської. Але інші мови мають свою тональність, а наша мова – свою. Суміш тональностей – це вже гібрид, а не чиста порода. Мої ж рекомендації саме для любителів чистих порід. Існування чистопороднього варіянту нашої мови і далі сприятиме появі словесних форм значно вищої мовної якости, ніж у наявному “всеслов’янському” варіянті. Цим двом варіянтам треба співіснувати і змагатися у мовній вправності. А всяке змагання завжди на користь удосконаленню. Отож, удосконалюймось!
ІНТРИГУЮЧИЙ чи ІНТРИГУЙ-ДУШУ?
Коли вже дбати про свій не від кого не залежний стиль, то треба бути послідовним і, коли хочете, іти ва-банк. Тоді Ваш стиль буде Ваш і тільки Ваш. І буде шанований, бо “Відвага городи? бере”. Пише автор: “(інтригуюча назва ‘Кохання на Шпреє’)”. А що як сказати “(інтригуй-душу-назва ‘Кохання на Шпреє’)”? Буде невтямки?
СУПРОВОДЖУЮЧИЙ чи СУПРОВІДНИЙ або СУПУТНІЙ?
Читаю далі: “Німці вважають, що будь-який супроводжуючий харч...”. Мати моя! Аж шість складів1 Поки скажеш – язик зломиш! Чи ж ми так спілкуємось між собою? А чому не сказати супровідний (чотири склади) або супутній (три склади), а будь-який замінити на всякий: “Німці вважають, що всякий супутній харч...”?
ЗАКРІПЛЮЮЧИЙ ПРИСТРІЙ чи ЗАКРІПЛЮВАЧ?
Нас привчили, що форми, скопійовані з сусідських форм – найкращі, найвиразніші і найдосконаліші. Коли ж це далеко не так. Наприклад, пару записуючий пристрій легше передати одним словом записувач. Тобто виходити з можливостей своєї мовної палітри. У наслідку маємо чи не кращий лексичний зразок. Так само поняття закріплюючий пристрій може передати одне слово закріплювач.
БАЖАЮЧІ чи ХТО ХОЧЕ?
Пригадую: у перших класах школи староста класу звертався до нас так: “Хто хоче піти в кіно – піднесіть руку!”. У дещо старших класах питання виглядало так: “Хто бажає піти в кіно – піднесіть руку!”. А у випускному класі цей пасаж звучав уже так: “Бажаючі піти в кіно – піднесіть руку!”. Отак, у процесі навчання жива мова дітей оберталася на канцелярське арго. Чи не варто іноді відмовлятися від канцелярської мови й переходити на людську?
ПРОЦВІТАЮЧИЙ чи КВІТУЧИЙ або МЕДОНОСНИЙ?
“Кельн стає процвітаючим... містом”. А що як сказати квітучим або медоносним? Буде образніше чи навпаки?
ДОЛИНАЮЧИЙ чи ВІДДАЛЕНИЙ?
Дохідливість висловленого багато важить для сприйняття тексту читачем. Щоб уникнути важкомовного стилю, часом варто вдатися до стилістичної переробки. Який з двох наступних текстів краще сприйме читач:
“Ми споглядали місто під долинаючу музику естрадних оркестрів” чи
“Ми споглядали місто під музику віддалених естрадних оркестрів”?
НАВИСАЮЧИЙ чи НАВИСЛИЙ НАД чим?
У мовному потоці час дії часто може залежати не стільки від доскіпливої передачі факту, як від наявних мовних засобів. Ми всі вживаємо скороспілі овочі, коли вони насправді скороспіючі. Але мовна стихія схвалила слово скороспілий, і жодна логіка того не змінить. Минулий час передає час теперішній. Цю живомовну рису можна практикувати у цілій низці випадків. Так, “нависаючі скелі” на річці – це “навислі над водою скелі”, а на суходолі – “навислі над землею скелі”.
ЕПАТУЮЧИЙ чи БЕЗПАРДОННИЙ?
Коли дієприкметник застосувати до малозрозумілого читачам дієслова, то ефект незрозумілости через мудромовність зростає. Навряд чи вираз “...епатуючі довгі поцілунки на очах у сторонніх людей...” додасть шарму будь-чиїй розповіді. Чи ж недосить нам слова шокувати, що ми запускаємо у вжиток ще одне чуже слово, розписуючись у власній безсловесності? Таж давно запозичене і зрозуміле загалу слово безпардонний куди краще віддає те, що має віддавати епатуючий!: “...безпардонні довгі поцілунки на очах у сторонніх людей...”.

* * *
Мушу застерегти ще раз. Наведені рекомендації лише для тих, хто хоче звільнитися від пут усталених запозичених стилів. Кого ж ці пута не муляють, може гуляти по буфету, як казали в Одесі, без обмежень.

______________________
*) Зберігаємо правопис автора


12

© Січеслав 2004–2007