проект редакція часопис посилання контакти





2 (12) 2007 квітень - червень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Перекину кладку
Всесвіт
Огляди, рецензії, полеміка
Ювілеї
Дитяча література
Історія краю
Через терни до зірок
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Книжкова полиця
Літературна спадщіна
Мандри
ART-галерея січеслава
Театр
Січеслав сміється
Музика
Мандри


Андрій ТУЛЯНЦЕВ,
кандидат мистецтвознавства,
доцент Дніпропетровського національного університету

НЕ ТОЙ ТЕПЕР МУЛЕН РУЖ, СЕНА-РІЧКА НЕ ТА,
або
МІФИ ФРАНЦУЗЬКОГО КАНКАНУ

Так сталося, що мої численні закордонні відрядження пов’язані переважно з Францією. Ще у далекому 1982 році мені довелося вперше відвідати Париж. Так, це місто, яке закохує у себе назавжди. Особливо, коли ти володієш французькою мовою, знаєш історію та культуру цієї давньої країни. Але, приїжджаючи до Парижа пізніше, я багато замислювався: чи є усі ті розрекламовані культурологічні бренди явищами мистецтва?
У 2007 році я мав нагоду побувати на феєрії Le French Cancan у всесвітньо відомому кабаре Moulin Rouge. Кабаре знаходиться на Монмартрі, на бульварі Кліші, 82. Саме там, де розташовані різноманітні заклади секс-індустрії. Там, де по бульвару “роблять променад” ті жінки, які заробляють тілом на життя. Це нікого не дивує, адже за вікнами – ХХІ століття. Кожен сам визначив свій життєвий бізнес. Денний розклад у кабаре такий: о 19 годині ви можете повечеряти. Вечеря “Французький канкан” коштує 140 євро; “Тулуз – Лотрек” – 155 євро; “Прекрасна епоха” – 170 євро. Плюс – на дві персони одна пляшка сухого шампанського. Якщо ви, все-таки, естет, і вашу уяву хвилює дивертисмент, то купуйте, панове, квиток. О 21 годині він коштує від 100 до 180 євро. О 23 годині – дешевше. Отож, галопом до зали?
Ні, панове, галопом не вийде. Спочатку негр–охоронець (майже два метри на зріст)
поставить вас у чергу. Щось на зразок тієї черги, яка була у совєцькі часи до тіла дідуся Леніна на Червоній площі у Москві. Ваші думки з цього приводу негра не хвилюють. Він мов величезна скеля, яка охороняє славу Moulin Rouge. Потім вас у формі черги заводять до фойє. Все, що ви маєте – сумку, парасольку, верхній одяг – треба залишити у гардеробі. Але за кожну річ платіть, будь ласка, по 2 євро. Не бажаєте? – Так вам просто не дозволять зайти до глядацької зали. Добре, що свого часу я закінчив відділення французької мови та літератури. Я пояснив мадемуазелі у гардеробі, що у моїй сумці лежать гроші та документи, і бомбу до кабаре я не приніс. До того ж, я сказав, що мене, як мистецтвознавця цікавить, перш за все, якість дивертисменту, про який буде написано рецензії у різних українських виданнях. Можливо, я справив враження на мадемуазель, і вона від мене відчепилася. Іншим, на жаль, не поталанило.
І от – та зала, де перебували найславетніші королівські, державні, художньо- артистичні персони світу. Скажу відверто: у залі дуже тісно. Столи розташовані майже один біля другого. Один дивертисмент охоплює 850 глядачів, яких обслуговують 150 метрдотелів у фірмових червоних піджаках. Саме вони відкривають пляшки з шампанським, стежать за тим, щоб глядачі нічого не знімали на фото або відео. Бо по залу активно ходять мадемуазелі, які вам пропонують сфотографуватися в Мулен Руж за 25 євро. Коли я запитав у метрдотеля, що він зробить з тим, кого “впіймає” за так званою піратською відеозйомкою, він прочитав мені мінілекцію про внутрішні закони цієї установи. В результаті я побажав йому шаленого кохання і великого щастя. Метрдотель побіг далі “ловити піратів”. Між іншим, коли у залі гасне світло, метрдотелі вставляють собі у роти маленькі ліхтарики, і створюється враження, що ти перебуваєш серед світлячків-мутантів.
Ліві та праві стіни розмальовані сюжетами у стилі Тулуз – Лотрека. У мене своє розуміння такої художньої категорії, як образотворче мистецтво. Тому мушу зазначити, що персонажі на стінах – канканерки, сутенери, натовп бонвіванів та куртизанок – чимось нагадує русалок, яких ми раніше бачили на картинах, що продаються на дніпропетровському центральному ринку “Озерка”. Намальовано досить примітивно. Над головами, між іншим, тихо гойдається величезних розмірів брудна ганчірка. На ній – безліч плям, дірок. Можливо, це спрямовано на створення своєрідного художнього образу, але бруд на ганчірці занадто натуральний. Глядачі зазначили, що ганчірка навіть смердить. Невже так було у далекі часи, коли тут справді бував Тулуз – Лотрек? Добре, що вдень ми відвідали біля Гранд опера музей парфумів. Ті враження та запахи тримали наші українські душі у інших естетичних вимірах.
Дивертисмент має кілька великих фрагментів, які ніяк не пов’язані між собою ні наскрізною дією, ні головною темою. Спочатку на сцені з’являються пірати. Це – фактурні артисти кордебалету. Видовище – різнокольорове, барвисте, навіть пістряве. Пірати приїздять на кораблі, відбувається якась бійка-танок. Виникає медуза Горгона, яка своїм поглядом припиняє усілякі конфлікти. Публіка спостерігає за своєрідним колажем із хореографічно-вокальних уривків. По сцені з математичною вивіреністю пересуваються артистки кордебалету. У них оголені груди (це – фірмова деталь іміджу кабаре ), стрункі ноги, голлівудські посмішки. На головах – величезні споруди із плюмажу. Мимоволі співчуваєш танцюристкам, адже у пресі доводилося читати про те, що плюмаж важкий. Що танцюристки періодично травмуються. Але у Парижі немає “вакантних місць у карнавалі життя”. Якщо ти не витримуєш навантаження, з тобою розлучаються без жалю та сумніву. На твоє місце завжди є черга.
Піратів змінює величезний атракціон – цирк Доріс. Режисери видовища - Доріс Ог, Руджеро Анжелетті. Балетмейстери – Білл Гудзон, Жанет Фарао. Музичне оформлення – Пьєр Порт. Декорації – Гаетано Кастеллі. Головні артистки цирку Доріс – мініатюрні поні. Чарівні тварини із зачісками та прикрасами на головах примушують публіку перенестися у стан умлівання. Вони граціозно ходять по колу, тягнуть свої голівоньки до танцюристок. Я, наприклад, обожнюю котів. Годую тих, які живуть на нашому подвір’ї. У моїй квартирі хазяйнує рудий кіт Салік, якого обожнює наша родина. Шкода, що їх не заангажують до трупи цирку Доріс. Мабуть, там теж існує своя конкуренція. А мої коти дуже красиво “співають”: коли хочуть їсти, і коли закохуються. А які вони гнучкі і пластичні!
Є також суто акробатичні номери, естрадний клоун, мадемуазель, яка стрибає у басейн із пітонами. На них публіка реагує досить мляво, адже у вітчизняних цирках неодноразово бачили виступи високопрофесійних майстрів. І от, нарешті, виникає той довгоочікуваний Le French Cancan. Звичайно, прекрасне знання законів жанру ревю, канонів і … штампів допомагає постановникам створити динамічне видовище за досить примітивною схемою. Ми спостерігаємо за кількома дуетами закоханих, які після побачень починають зухвало танцювати французьку кадриль. Ту саму, яка через невеликий час трансформується у канкан. І хоча в музичних енциклопедіях зазначено про те, що канкан – це салонний танок алжирського походження, французи у кабаре стверджують: автори кадрилі – вони. Та сьогодні ця дискусія неактуальна. Головне, що у канкані чоловіки “стрибають на шпагат”, а жінки стрімко задирають одну ногу і танцюють на іншій. Технічно ці трюки, безумовно, складні. Але ж ми, панове, у Moulin Rouge. За видовище заплачено.
Кабаре розраховане саме на туристів. А також, як сміються французи, – старих імпотентів. Дивертисмент триває майже дві години без перерви. Від нього навіть встигаєш втомитися. І вас розчаровує те, що співають вокалісти вельми примітивно. Уявіть собі – київське “Караоке на майдані”, яке полює і таки знаходить справжніх вокальних зірок. Хіба що немає в Україні своїх кабаре, у яких квитки коштували б 100 євро.

м. Дніпропетровськ, червень 2007 р.


12

© Січеслав 2004–2007