проект редакція часопис посилання контакти





1 (11) 2007 січень - березень

Зміст номера

Інтерв’ю з Анатолієм ДІМАРОВИМ
Поезія
Проза
Молодіє муза
>Наталя ЧИБІСОВА
>Анна БАГРЯНА
>Тетяна ВИННИК
Публіцистика
Літературознавство
Ювілеї
Скарби рідної мови
Огляди, рецензії, полеміка
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мандри
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
МОЛОДІЄ МУЗА


Наталя ЧИБІСОВА

Наталя Сергіївна Чибісова народилася 5 серпня 1976 року в м. Києві. З 1993 року працювала у газетах «Вечірній Київ», «Факти», «Експрес-кур’єр», «Туристична газета», «Жіноча газета», журналі «Міжнародна освіта та кар’єра». У 1995-2000 роках працювала соціальним реабілітологом у спецшколі «Надія» для дітей з вадами фізичного і психічного розвитку.
З 2004 р. – член Національної Спілки письменників України. Закінчила Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність: українська та класична філологія, 2005).
Вірші пише з десяти років. Публікувалася у газетах: “Кліо”, “Чернетка”, в альманахах “Святий Володимир”, “Пролог”, “Колекція”, «Потойбіч паузи», а також на сайті “Поетика”.
Лауреат конкурсу “Молоде вино”(2001). Переможець поетичних конкурсів “Весна - 2002”, організованих “Західноукраїнською мистецькою спілкою” та Львівським міським благодійним фондом «Відкритий світ».
Лауреат конкурсу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка “Жива троянда”. Стипендіат Київського міського голови для обдарованої молоді за особистий творчий внесок у розвиток міста (2006).


БУТИ ВІЛЬНОЮ ПРОСТО

Одноголосно
У сутінки –
Темряву –
Вчасно.
Гарно від тебе чужими парфумами пахне.

В танці тіла віднайдуть непритомність сюжету.
Вибач – втомилась я грати для тебе Джульєтту.

З рук від величності втомлених
Персні знімаю,
Там був інакший кінець – нещасливий –
Я знаю.

Зірка із неба зірветься –
Як дівчина –
З мосту.
Ти помилився колись –
Бути вільною
Просто.
•••
Там, де рипіли не змащені
Миром небесні брами,
Теплих, як небо воронів
Ти називав братами.

Тренос – в повітря тріні.
Тліном століття пахло.
Тіні – по стінах пекла
Рухались так незграбно.

Зграєю не збирались
Більше вовки й собаки.
Ти на людських обличчях
Бачив прокляття знаки.

Падав на землю тихо
Сніг крізь твої повіки
І воскресало світло –
З попелу – і навіки


•••
Проступила в небі тріщина.
Місяць – то є знак відьмачий.
Я гадала – ти - не мічений
І у темряві не бачиш.

З рук коралове намисто
Вислизнуло ненароком.
Я гадала – неспокушений
Місяця не світлим боком.

Рай твоєї богомданності
Був в моєму серці білим.
Мріяла – ти – неспаскуджений
Мороку нечистим тілом.

Голосила, кляла, клякнула,
Янголами заклинала,
Щоб тебе у інший вимір
Голоси не прикликали.

Марно. Тіні з тілом бавились,
Шепіт у вині топили.
Тож тобі тепер подобаються
Мої чорні-чорні крила.


•••
Поколото босі ноги,
Надії стирчать крізь ребра.
Нічого не обіцяю – тобі,
Бо що тобі треба?

Не плачуть вже карі очі.
Нічого не обіцяю.
Бо маєш світ у кишені.
І – перепустку до раю.

І буде тінь по землі –
То димом, то дивиною,
Нічого не обіцяю –
Бо проклята не тобою.

Горять свічки у соборі.
Мене не пустять до раю,
Де матимеш ти гостину –
Нічого не обіцяю.

•••
Вітер зриває дахи.
Бог – у досяжності зоні.
Там – де немає імен –
Літери – тільки червоні.

Ходять примарами хижими
Люди із попелу зліплені,
Там де суцільна темрява
Спалахи очі засліплюють.

Світ перед богом дощів
Марно стоїть на колінах –
Кардіограми вогню
Танго танцюють на стінах.

Вітер зриває дахи.
Сильний вітер – в обличчя.
Вічна Венеція кидає
Камінці – в потойбіччя.

•••
Трунком себе забуття
Ми лікували.
Місто. Постаті. Площа.
Квіти, що впали.
Сміх, що лунає як дзвін,
Натовпу Молох.
І не піднятись з колін
Більше ніколи.

Воронів вічне буття.
Очі байдужі.
Місяць над містом висить.
Він же – в калюжі.

•••
То був не сьомий із днів –
Я пам’ятаю.
Де присягались не ми
Квітками раю.

Крапає кров із губи.
Подиху втома.
Світ той творили не ми
Навіть свідомо.

Вчили, як знали із книг,
Прокляті ролі.
І, як із шатів старих,
Виросли з долі.

•••
Не дивись на мене прихильно.
Знаєш – маю погану вдачу.
Намалюю тебе як хочу,
Намалюю себе як бачу.

Барв яскравих думки нечисті
На беззахисний сніг лягають,
Нас лякали беззоряним небом –
Як дорослі дітей лякають.

І хрустів у нас під ногами
Їхній світ на друзки розбитий.
Їм була така насолода
Нашу кров безбоязно пити.

Їх цікавість – наша ненависть. –
Не притруситься кров землею.
Бо вони здирали з нас шкіру –
Щоб побачити що під нею.

Їхня радість була нам пеклом,
Їхня радість з’явилась і зникла.
Але знаєш, вони не чекали,
Що й у нас проріжуться ікла.


11

© Січеслав 2004–2007