проект редакція часопис посилання контакти





1 (11) 2007 січень - березень

Зміст номера

Інтерв’ю з Анатолієм ДІМАРОВИМ
Поезія
Проза
Молодіє муза
Публіцистика
Літературознавство
Ювілеї
Скарби рідної мови
Огляди, рецензії, полеміка
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мандри
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
МАНДРИ


Микола ЧАБАН

КАРПАТСЬКІ ВАКАЦІЇ

Звітую читачам «Січеслава» про свої новорічні вакації. Провели їх ми успішно з підприємцем і колекціонером, фотохудожником і мандрівником Павлом Маменком та його милою дружиною пані Ларисою у Коломиї на Гуцульщині. Четвертий пан Валентин Старостін спізнився всього на одну хвилину на потяг, а втратив усю подорож.
Прибули ми на Гуцульщину 29 грудня по обіді. Прихисток мали завдяки директору місцевого педагогічного коледжу. Він же попросив приєднати нас до туристського автобуса, який щодня їздив з Коломиї у різні куточки Покуття і Гуцульщини. Першого дня ми побували на курортах Яремче, Ворохта і Буковель.
Того дня трималася мінусова температура, і у Буковелі ми ще піднялися підйомником на засніжену гору, звідки оглядали чудовий краєвид на всі довколишні гори, включно з Говерлою і горами румунських вже Карпат. Буковель широко рекламується як новітній курорт. На горі стоять гармати для вироблення штучного снігу. Але задля цього потрібна температура мінімум у —5 градусів, а до цього вона не опускалася.
Сам Буковель справляє двоїсте враження. З одного боку, перехоплює подих від величі Карпат. З другого нині це велика незатишна будова. Під ногами будівельна твань. Роботи йдуть попри приїзд відпочивальників. Але оскільки снігу катма, я не знаю, чим вони там могли зайнятися, окрім випивок. Найдешевша піцерія досить дорога (супчик у 15 гривень і піци), нічого з національної кухні. Воно й зрозуміло, бо володіє ним скоріш за все олігарх Коломойський (на кожному кроці банкомати “Приватбанку”, а це його імперія). Цікаво, чи це випадковість: прізвище Коломойський (Коломийський?) може свідчити про коломийське коріння.
Гнітюче враження справляє вирубування схилів Карпат задля спуску на лижах. Пеньки свіжозрубаних ялин у мене досі перед очима. Нам пояснили, що це є лише третина запланованого курорту.
До речі, з національною, гуцульською кухнею були проблеми скрізь. Наступного дня помандрували до Івано-Франківська. І тут та ж сама космополітична піцерія, але супчик утричі дешевший проти буковельського. Мали пішу екскурсію містом з відвідинами краєзнавчого (досить слабкого) та художнього музеїв. Останній розташований у колишньому костьолі.
Увечері 31 грудня зустрічали новий 2007 рік у “Колибі вуйка Василя” на виїзді з Коломиї. Була цікава концертна й розважальна програма, хто хотів, міг добряче хильнути. Скінчилося все о четвертій ночі.
1 січня мали екскурсію до міста Косова — центру знаного промислу. Я колись вже ночував у Косові. Цього разу мали змогу оглянути гарний музей косівських майстрів, в якому проте страшенно холодно (не опалювалося). Саме місто брудне, що за відсутності снігу впадає в очі. Це контрастує з краєвидами чарівних Карпат та річки Рибниці.
Наступного дня мали поїздку до Скиту Манявського — можливо, єдиного монастиря (поза Києвом), який підпорядкований УПЦ Київського патріархату. Піднімалися до каменя, з-під якого мало капати чудодійне джерело, але води в ньому не було. Натомість в кіоску купили пляшки з водою. Був чудовий сонячний день і ми мали гарну релаксацію від споглядання зелених і о цій порі Карпат. Та поза монастирем — знов сліди людини з пляшками й іншим сміттям...
Нарешті, 3 і 4 січня мали змогу оглядати саму Коломию, що мене передовсім і приваблювало, бо все інше, окрім Буковеля й Ворохти, я раніш бачив. А в Коломиї досі двічі бував лише проїздом у наших літніх мандрах і нічого до ладу не бачив. Цього разу обдивилися грунтовно. Побували в чотирьох музеях — Гуцульщини і Покуття, його філії — музеї писанки, в музеї історії Коломиї та приватному музеї 80-річного Романа Яворського. 4 січня спостерігали, як президенти Ющенко та Саакашівілі виходили з музею писанки, Ющенко вітав свій нарід, а потім високі персони відбули на обід. Думали, що президенти будуть увечері в театрі. Не були. Ми тим вечором на першому ряді дивилися виставу “Гуцульський рік” Гната Хоткевича, що добре передає етнографічну сутність краю. Трупа омолоджена, що теж добре.
Багато ходили самою Коломиєю, милуючись її архітектурними перлинками. Кілька років тому дістала вона статус історичного міста і напевне дістає кошти на це. Під час пішої екскурсії молодий екскурсовод Роман розважав публіку приблизно такими репліками: “Ми з вами на вулиці Шухевича, колишній Шпитальній. Тут були колись суцільні єврейські шпиталі. Євреїв вони обслуговували безплатно, а решта платила за лікування. Приблизно так воно виглядає і нині...”
Побували ми і в господі місцевого колекціонера Івана Вишиванюка та його дружини художниці Лесі, котрої виставка різдвяних робіт на склі працювала в ті дні в музеї. Подружжя голосувало на виборах за блок “Свобода” Олега Тягнибока, і, як виявилося при пляшці вина, є його палкими прибічниками. Відтак зрозумілі стають і сентенції екскурсовода Романа.
80-річний Роман Яворський вразив своїм приватним музеєм, а себе називає “генеральним лахмітником” (тандитником). Дві кімнати його горища напхані всіляким добром. Дає цікаві пояснення. Коли ми наступного дня принесли йому в дарунок фотосвітлини з попереднього дня, це розчулило старого і він заходився частувати нас самогоном з канапками. Випили символічно, бо мали йти до театру. Натомість мали від нього припросини влітку не минати його оселі.
Погода всі дні стояла чудова — маю на увазі, що не було ані дощу, ані снігу. Повернувшись додому, пірнув у сіру мгичку — там цього не було. Назад верталися потягом до Києва. Разом з нами їхав теж цікавий дідок зі Снятинського району, який підсів зразу за Коломиєю, — Дмитро Васильович Жовтяк, батько недавнього київського губернатора Жовтяка, котрий їхав до сина в гості на Різдво. Знятий Президентом з посади губернатор виграв суд. Та його не поспішають поновити в правах. Був три каденції народним депутатом. Батько — стовідсотковий бандерівець, десять років відбув у таборах. Багато й цікаво оповідає про це й про війну. Подарував книжечку й працює над іншою, обіцяв вислати. Був здивований, що у Дніпропетровську добре знають рідну мову.
З Києва поверталися столичним експресом. Усі мої гірші побоювання справдилися. Поза комфортом самого вагона демонструвалося три чи чотири фільми з бійками, криками і сленговою лексикою. Це кіно в навантаження переконало мене, щоб я більше не їздив експресом. Нагадало мені це радянське село, де в центрі висів радіорепродуктор, який голосно оповідав про успіхи колгоспного будівництва в країні Рад. Нині замість відпочинку мав бойовики.
На тому кінчаю свої скрипучі нотатки.

З пошаною Микола Чабан.

8 січня 2007 р.


11

© Січеслав 2004–2007