проект редакція часопис посилання контакти





1 (11) 2007 січень - березень

Зміст номера

Інтерв’ю з Анатолієм ДІМАРОВИМ
Поезія
Проза
Молодіє муза
Публіцистика
Літературознавство
Ювілеї
Скарби рідної мови
Огляди, рецензії, полеміка
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мандри
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
ПУБЛІЦИСТИКА


Святослав КАРАВАНСЬКИЙ
(м. Дентон, США)

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ГОРДІСТЬ МАЛОРОСІВ*

Який нарід чи плем’я не візьми – усі мають національну гордість. Мають її – гордість оту – і греки, і серби, і французи, і українці, і німці, також і малороси. Тільки у цих останніх гордість якась не така, як у людей.
Кажуть, що як помирав генерал Денікін у Ніцці – у венеричній лікарні – усе марив про Київ. Хоч би ще раз його побачити і хоч би ще раз учинити бодай маленький погромчик українців. Так і помер бідолаха, не зазнавши погромної евфорії перед смертю. Генерал вважав себе, звісно, ”русским”, хоч мав дуже складну генеологію, де були представники багатьох національностей. Прізвище ж ізберіг українське. Денікін це переробка – від Дейнеки, слова чисто українського: Дейнека – Дейнеків - Дїейнекин – Денікін. Та й погроми українців генерал робив не де, а в Україні. Не в Калузі ж і не в Рязані. Хай як наші націонал-патріоти галасують, а робив він погроми на Україні: у Полтаві, у Києві. Віддавати таку неординарну постать “москалям” – то махрове хуторянство.
Або взяти філософа Бердяєва, який народився і виріс у Києві Як його можна віддавати москалям?. Таж він перед смертю хотів бачити не Москву або Ленінград, а зелені пагорби над Дніпром у Києві. І даремно націонал-патріоти пробують перекладати Бердяєва на малоруський..., пардон, українську мову. Таж соловецька геноцидарна антиукраїнська політика спотворила і здебілізувала ма... українську мову. Знавців цієї мови Москва винищила, а розвивати її доручила людям, які у побуті нею не послуговувались. То краще вже поставити хрест на ма... українській мові і братися до вивчення російської. Чому б не вивчати в українській школі російську літературу як окрему дисципліну, а про знищених українських мовознавців забути: царство їм небесне, як і жертвам ЧК-ҐПУ-НКВД у Сандормосі, Биківні, Вінниці та сотнях інших поховань?. Так воно історично склалося, що ма... українську мову треба забувати, скільки б націонал-патріоти не співали “Ще не вмерла...”
Воно, бачте, ще й те, що українці не мають української космополітичної ідеї, як такої. А у Москві така ідея є. То нащо ж нам пасти задніх? Ми теж маємо право на “руську ідею”. Бо ж Київ – це “мать городов русских”, дарма що націонал-патріоти доводять, що вираз “мать городов русских” зродився з неправильного прочитання стародавніх рукописів, де слово “мать” не іменник, а дієслово “мати”. Та й про який “Третій Рим” може бути мова без Києва?
Отак, бачте, міфами, підлітковою логікою, неуцтвом та браком історичної пам’яті підживлювано національну гордість малоросів. Цікаво, правда ж? – не так як у
людей.
Як у підлюдей.
_____________________________
*Зберігаємо правопис автора


СЛОВО ДО ОПОЗИЦІЇ*
Зразу я назвав цю статтю ”Слово до інтелігенції”, а тоді передумав. Чи ж може інтелігенція не бути в опозиції до влади, інфільтрованої, м’яко кажучи, сумнівними елементами? Чи може інтелігент мати своїми спільниками злочинний світ? Мабуть-таки – ні. Тих же, хто братається з терористами, душогубами, шахраями і пнеться в інтелігенти, найкраще визначає мудрість: “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти”. Тому я змінив назву,
Слово моє – до опозиції. Бо хто ж, як не студенти, школярі, курсанти були “душею й тілом” Помаранчевої революції? А хто вона – ця молодь? Це ж і є молода інтелігенція і заразом опозиція до здирників, шахраїв, організаторів автокатастроф.
Багато говорень сьогодні про Майдан: що він таке і хто його заварив. Одні кажуть – Америка, другі – Кучма, треті – ще хтось. Я ж думаю, що батьками Майдану були свобода слова і освітяни України. Це вони прищепили молодому поколінню відразу до брехні, насильства і сваволі імперських холуїв. Цьому прошарку інтелігенції і належить наше спасибі за Майдан. І я не один так думаю. Так само думає і віце-прем’єр з гуманітарних питань Д. Табачник. По-колишньому – секретар ЦК від ідеології. Доскочивши такої посади, цей товариш, – а він і на дух не терпів Майдану, – узявся і до інтелігенції, і до свободи слова.
Муляє товаришу секретарю свобода слова. Не було б її, і президент був би інший – не з вузького кола інтелігенції – та й Ю. Тимошенко з Б. Тарасюком дихали б сьогодні чистим колимським повітрям. Уся заковика у свободі слова і в освітянах! І товариш секретар іде в наступ. Кого взяти у спільники? Для походу проти свободи слова кращого не знайти,
як О. Бузина, який за слово правди не злюбив Шевченка. З цього “культуролога” і почав секретар свій ідеологічний інструктаж: “... новое руководство Гостелерадио будет серьёзно заниматься и содержанием и программной политикой УТ-1”. Для такого серйозного занятия, що може бути краще від темників часів Кучми?. Хто винайшов темники, ми не знаємо, та не обійшовся цей винахід без колишніх секретарів. Виходить, вертаємось до часів Кучми, коли бал правили темники. Тепер це зватиметься серьёзным занятием, або просто боротьбою із свободою слова. Начувайтесь, перодряпи! Вами буде серйозно займатися пан Табачник!
Новина чи забуте старе? Воно ж і за часів Кучми аж он як серйозно займалися із журналістами – десь чи не добрий десяток з них уже у кращому світі. То що, панове опозиція, будемо сидіти склавши руки, поки ще один десяток туди піде? Луценко ж уже не міністер ВС.
Часи Кучми зайшли в історію завдяки акції “Україна без Кучми”. Була така акція, і з перспективи часу, треба сказати, що вона мала успіх, бо розгорнула свої крила на Майдані. І добре розгорнула. Багато важить – кинути гасло. А наслідки не забаряться. Це вже так.
А тепер думаймо, чого це пан Табачник так узявся до свободи слова і до інтелігенції, тобто до опозиції? Бо ж відколи світ світом, хто допався до влади сьогодні, хоче мати її й завтра. Вже не за горами 2009 рік – перевибори Президента. Тим-то й треба сьогодні серйозно зайнятися із содержанием ЗМІ, щоб завтра мати президента з понятіями. Тоді прощай, наша незалежність разом з узким слоем украиноязычной інтелігенції.
Щось треба робити, панове опозиція, вже сьогодні, щоб не пошитись у бідних родичів завтра. Табачник і п’ята колона готують Вам політичне Ватерлоо. Робив те й Кучма, так акція ”Україна без Кучми” не дала скінчити діла. Тепер же усі, хто з понятіями, покладають надії на Табачника, бо без нього вони “ні бе, ні ме, ні кукаріку”. Самі тобі проффесори.
Чи ж хочете, панове, і далі – після 2009 року – бути в опозиції? А коли не хочете, то дбайте вже сьогодні, про бій із секретарем від імперської ідеології. Чи буде цей бій зватися “Україна без Табачника!”, чи “Табачника у відставку!”, чи “Геть з уряду ідеологів п’ятої колони!”, чи ще якось, аби цей бій почався вже сьогодні.
Інакше на успіх 2009 року не сподівайтеся.
_____________________________________
* Зберігаємо правопис автора

3 січня 2007.


11

© Січеслав 2004–2007