проект редакція часопис посилання контакти





1 (11) 2007 січень - березень

Зміст номера

Інтерв’ю з Анатолієм ДІМАРОВИМ
Поезія
>Віталій СТАРЧЕНКО
>Станіслав ШЕВЧЕНКО
>Світлана КЕДРІНА
Проза
Молодіє муза
Публіцистика
Літературознавство
Ювілеї
Скарби рідної мови
Огляди, рецензії, полеміка
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мандри
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
ПОЕЗІЯ


Віталій СТАРЧЕНКО

САМАРСЬКІ ПРЕСТОЛИ


Поема

1

Роки непевні… Січ “почила в Бозі”.
Де козаки, коли коша не є ?
Паланка у Самарі впізнає
Заледь себе у сумі та тривозі.
Калниш* на Соловках.
Антін** десь на Кубані.
Хто ми тепер? Не ми вже ми, а хто ж?
Задрипані хохли, раби останні
Цариці-суки та її вельмож…
І що ж тепер? Податися у нори?
Сидіти в підземеллі, як ченці?
Ми ж мамариги, дужі вернигори –
Нам треба сонця, а не каганців!
Нам треба неба – воно ж наше, небо.
Свята Самара наша, степ, Славута.
Нам є у храмі божеська потреба:
Він вознесе над московитські пута
Парсуну Січі – музику соборну
Воздвигнемо на березі громадою,
Щоб геть – шапки, – як глянемо угору
На бані піднебесні…
___________________________

* Петро Калнишівський, останній кошовий Запорозької Січі.
** Антін Головатий, скарбничий коша, родом із Старої Самари.
Що порішили радою,
Отак і буде.


2

…Четвертий Божий рік
Споруджує собор прибулий чоловік –
Рудий Яким з якоїсь Водолаги…
Підводами уже підвозять лаги –
Тепер доходе діло до підлоги.
Собор вознісся. Головами бань
Уперся в небо. Зирив на пороги
І марив храм відродженням змагань
За волю вольную у вольниці козацькій…
Та вже над зрубами кружляли чорноптиці,
Внизу ж хати принишкли, мов кріпацькі,
Покірні підступу скаженої цариці.

…Рудий Яким громаді впав із неба:
Його підкинув Бог паланці на потребу –
В Якимові була таки потреба
Самарі й люду, бо мав розумну кебу
Під пломінкими рудами волосся,
І вдачу генія, і погляд чудотворця.
Не скупо хисту дав Якиму Бозя –
Таланту зодчого й церковного митця…
Звалився з місяця, а втім, до того
Яким блукав землею грішною –
Вели його натхнення та спромога
До див щонайдивніших.
Непоспішно
До Києва дійшов. Бував на Полтавщині.
Побачив безліч храмів цегляних,
Вельми ошатних, і копії у глині
Ліпив, або ж в’язав із ситняку,
Чи просто креслив в голові ті храми –
Мав пам’ять майстер не абияку.
Хоч виучки й не мав поза морями,
Та добре знав: на землях Візантії
Стоять донині храми дивовижні
Хрестовокупольні, стрункі та пишні –
Взірці для створення собору-мрії.
І вимріяв. Кому ще так щастило?
Старшинство паланкове доручило
Якимові возвести трипрестольний,
Бо геній був. До того ж, богомольний.


3

Гудуть дуби. Діброви споконвічні
Мугикають дрімучу думу лісу.
Їм підвивають тявкітливі лиси
Й притьохкують якісь птахи епічні.
Оце дуби! Стрункі, мов козаки.
А нелині – старезні отамани.
На бистрі води світлої ріки
Рожеві проточилися тумани…
Вже другий тиждень Погрібняк у схові
Відлюднився – не йшов підряд у штих.
Скормив комарикам чимало крові
І передумав купу дум пісних.
В цю ніч до нього Миколай явився –
Святий, хоча й непоказний дідок;
Та старця лик премудрістю світився.
Микола дав Якимові урок,
Немов сипнув у штих родюче збіжжя –
Увічнитися мало Запоріжжя
Спорудженням із цих дубів священних
Дев’ятибанного хрестового собору…
Чи сон це був, чи ява – достеменно
Яким не знав. Між тим світило вгору
Здіймалося над шерехом діброви
Й позолотило хащі ситняку.
Десь чередник гукав і мукали корови,
І сплесками лящі бурунили ріку.
Зраділий чудотворному секрету,
Миколі помолився на схід сонця,
І два снопи старого очерету
Яким нарізав.
Сизопера горлиця
Із нелиня злетіла, покружляла
І сіла на Якимове рамено:
То Божа благодать на майстра спала,
Аби почав творити незбагненний
Храм в три престоли й о дев’яти глав.
Порізавши на дольки очерет,
Яким у плавнях швидко змайстрював –
За кілька діб! – довершений макет…


4

У храмі соборується душа. Собор
Єднання з матір’ю – утробно і чуттєво, –
Все переборе: війни, тюрми, мор.
Бо згусток світла він. Бо не сталеве –
Ефірне серце б’ється у польоті
Мажорних ритмів маршу січового.
Над ним хрести як птиці, що без плоті –
Посланники на землю цю від Бога.
В Самарі відчували: час настав
Саме т а к и й собор поставити отут,
Поки московський чудище-удав
Ще не стягнув залізні кільця пут.

…Дубові вінця на четверики
Лягали ловко, тиблями злютовані.
Над водами козацької ріки
Сокири цюкали завзято і згуртовано.
Рипіли валки гужових возів,
Вантажені найліпшими колодами –
Січовики творили понад водами
Кошу осанну. Над зрубами висів
У небі хрест благословення миру,
Трудам і дням. Міцнішав гарт –
І в зиму не холонули сокири
Найліпших теслярів.
Завзяття, азарт
Яко бджолу піднесли зодчого –
Рудий Яким добу неугавав
І, як причинний, уночі крапав
Рисунки вівтаря, а щойно лиш урочо
Світило зійде – він вже на соборі,
На поверхах соснових риштувань.
Коли ж негода ниділа надворі,
До Бога слав слова палких благань
Укоськати погоду вередливу,
Вернути сонце на самарське небо,
Бо так хотів скоріше своє диво
Побачити завершеним. Потреба
Передавалась пильщикам і теслям,
І майстрам-різьбарям.
І дав чудесні
Господь робочі дні. Собор зростав,
І врешті виріс в духове створіння,
Яке через Якима Бог послав
Не козакам – наступним поколінням
Нащадків січових, аби не відреклись
Від Трьох Престолів: святої Волі,
Пам’яті та Мови, бо з ними степ колись
Змагався люто проти зла недолі…

5

Стоїть собор. Московська назва міста
Йому не личить. Ледь хилиться, ображений
На тих, хто ліплений із того ж таки тіста,
Що й пращури. Гріхами край обтяжений
Ніяк не стане із колін на ноги,
У повен зріст, як сам собор стоїть
І нечестиві стримує облоги –
Чужинців спритних ненаситну хіть
Привласнити його величний дух.
Козацький ритм у ньому не затух
І сила не пощезла, що возносить
Під куполи божисті почуття
І викликає вчасні каяття
Душ праведних. Їх, слава Богу, досить,
Аби соборуватись в Україну
Без покручів, манкуртів та хохлів.
Собор стоїть. Нітрохи не змалів.
Стоїть і жде тієї диво-днини,
Коли соборні дзвони рознесуть
На всі чотири боки благовіст:
Є в Україні українська суть,
Є в Україні український зміст !

АПОФЕОЗ

Гаї заслухались і слухає ріка,
Не шелестить тополя шаноблива:
Соборе-музико, дитя Погребняка,
Яка в тобі міцна козацька сила!
Уважно бані простір оглядають,
Як у віках минулих оглядали,
Мов дев’ять верхових степовиків.
Послухай, небо: ще цимбали
Колод, заплетених в четверики,
Невпинно для нащадків грають
І передзвін стоїть над плесом.
Звитяга в передзвонних згуках
Примушує здійматися на луках
Тутешнє птаство. Майже безтілесне,
Воно над банями, мов листячко, кружляє –
Мов листячко дубів тих повноверхих,
З яких козацький марш поставив
Народний зодчий – майстер Погребняк.

2005, Дніпропетровськ


11

© Січеслав 2004–2007