проект редакція часопис посилання контакти





1 (11) 2007 січень - березень

Зміст номера

Інтерв’ю з Анатолієм ДІМАРОВИМ
Поезія
Проза
Молодіє муза
Публіцистика
Літературознавство
Ювілеї
Скарби рідної мови
Огляди, рецензії, полеміка
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мандри
Мистецтво
Театр
Січеслав сміється
Музика
Скарби рідної мови


Олекса ВУСИК

«Словник українських синонімів»

ІТИ, ПРИЙТИ…

ІТИ, ПРИЙТИ, байдикувати, байдати, бейкатися, бичуватися, блендати, блудити, блукати, бовтатися, братися (на гору), брести, бриндзати, брикати, брьохати, брьохатися, валандатися, валасатися (діал.), валити(гуртом), валькувати (хитаючись), вандрувати, верстати, вештатися, вибиратися (з хащів), виляти, випливати (повагом), вистрибувати, виступати (поважно), виходжати, вишивати (про п’яного), воліктися, волоктися, волочитися, гайнути, гарувати, гицати, гоцати, гупати, гупотіти, гуцикати, дефілювати (ірон.), двигати, дибати, дибуляти, дибцяти, дилибати, диндати, диндигандати, доволікатися, дрибзати, дригати, дримбати, дриндуляти, дриндяти, дринзяти, дрібати, дріботати, дріботіти, дрібушити дрібцювати задкувати іти-брести кандибати кандиляти кіптюжити, клешняти, клигати, клишати, ковилгати, ковиляти, коливати, колобродити, копотіти, котитися, крастися, кренделяти, кресати, кривулити, кривуляти, крокувати, кружеляти, кружляти, кульгати, кушпелити, лемзати, лепенути, линдати, линдзяти, линдяти, линути, лізти, лопотати, лопотіти, ляпотіти, льондати, майнути, мандрувати, маневрувати, марширувати, махати, маширувати, метляти, микатися, мотати, мотатися, наближатися, накульгувати, направлятися, начовгувати, никати, нипати, ницяти, нишкати, нишпорити, передувати (іти попереду), перетинати (що), пертися, петлювати, петляти, пихнути, підійматися (на гору), підніматися (сходами), піхтурити, пішадралити, пішкувати, плентати, плентатися, плестися, плуганитися, плужитися, плутати, пнутися, пльондратися, підкрадатися, повзти, податися, подризати, покивати, попростати, посовуватися, посуватися, потюритися, почовгувати, пошаркувати, правитися, прикволати, провадитися, простувати, просуватися, протовплюватися, проходити, проходжуватися, прошкувати, проштовхуватися, прямувати, прямцювати, пхатися, рачкувати, рухатися, рушати, салабонитися, скитатися, сліпати (іти наосліп), слонятися, сновигати, снувати, соватися, совганити, совгати, совдати, совманитися, спотикатися, спускатися (сходами), стрибати, ступати, сунути, сунутися, сурганити, сурганитися, сходити, сходитися, талапати, талапатися, тарабанитися, тараганитися, тарганитися, телембатися, телепати, телепатися, теліжитися, теліпатися, тинятися, тиритися, трусити, трюхикати, трюхтювати, тупати, тупкати, тупотати, тупотіти, туптувати, тупцювати, тупцяти, тупачити, тюпажити, тюпати, тюпорити, тюпотати, тюпотіти, тягнутися, тягти, тягтися, тьомбати, тьопати, тьопатися, уточуватися (про п’яного), хилитати, хилятися, хитати, цибати, цуганитися, цурганитися, цюпати, чалапати, чалапкати, чалапкотіти, чапати, чапчалапати, чвалати, чеберяти, чепуляти, чимчикувати, чімхати, човгати, човгикати, човпти, чургати, шаландатися, шалатися, шамотатися, шаргати, шаркати, шаркотіти шастати шататися швандяти швендяти швиндяти шенвдатися шевкатися, шейкатися, шелепати, шелепатися, шибатися, шкандибати, шкандиляти, шкатильгати, шкитильгати, шкинтати, шкітильгати, шкопиртати, шкорбати, шкрьобати, шкутильгати, шлямбати, шлямпати, шлятися, шльопати, шмагати (швидко йти), шмаляти, шмигати, шмигляти, шнирити, шниряти, шпацірувати (ірон.), шугати, югнути (швидко піти).
Пестливі дитячі: гуп-гуп, дибуні, дибуночки, дибусеньки, дибусі, ковиль-ковиль, тпрутеньки, тпруті, туп-туп, тупу-тупу, тупці-тупці, хить хить.



Анатолій ПОПОВСЬКИЙ,
доктор української філології,
професор Дніпропетровського національного університету

ЧИННИКИ ТА АНТИЧИННИКИ
СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Культура сучасного професійного мовлення сформована на тих традиціях, які успадкувалися нащадками від попередніх поколінь та під впливом ЗМІ, а також середовища, в якому виховується, працює той чи інший індивід суспільства. Вона закладається в родині, розвивається в освітніх закладах, трудових колективах. На сьогодні маємо в цій мовознавчій галузі достатньо наукових трактатів, популярних посібників, написаних як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Але стан сучасного життя українського суспільства не може не викликати тривоги й обурення тими негативними процесами, які відбиваються в культурі мовлення молодої генерації суверенної України.
Міністерство освіти України так захопилося реформаторськими справами, що викладання державної мови перейшло в розряд «ділового мовлення», скоротивши кількість навчальних годин до мінімуму, а деякі українознавчі дисципліни ведуться факультативно, або й зовсім вилучено з навчальних програм. А це породжує низький рівень засвоєння не тільки граматичної системи мови, але й правописних норм. Різко знизилася культура усного та письмового мовлення через нераціональне культивування в навчальному процесі тестів, технічних засобів навчання, що негативно впливає на формування мислинєво-мовленнєвої культури та національної свідомості підростаючого покоління і таким чином обмежує тренувальний режим живомовної навчальної комунікації у виховному процесі. Тут доречно пригадати б державним чиновникам крилатий вислів французького філософа-просвітителя Вольтера про те, що іноземну мову можна вивчити за півроку, а рідну треба вчити усе життя.
В ідеальному варіанті класичним чинником культури мовлення є раціональна сімейна та шкільна педагогіки, які реалізуються творчими особистостями в родинах (Косачі, Тобілевичі, Лисенки, Старицькі, Комарови та ін.), а також освітньо-виховних заходах (А. Макаренко, В. Су-хомлинський), наукових, творчих, трудових, спортивних, військових колективах. І, звичайно ж, за постійної підтримки її розвитку державними органами влади, потужним загоном патріотичної української інтелігенції та засобами цікаво осмисленої пропаганди культурно-освітніх програм радіо- і телепередач, публікаціями в періодиці, високохудожніми творами літератури, мистецтва і кіно.
Проте в культурі сучасного українського мовлення спостерігаються дві чітко виражені тенденції. З одного боку – це досить повільне культивування мовно-літературних норм освітніми закладами та ЗМІ, а з другого – розхитування їх антиукраїнськими силами, що ніяк не можуть позбутися імперського синдрому тривалої русифікації українського етносу як у навчальних закладах південно-східного регіону, так і через потужно нав’язливі ЗМІ приватних радіостанцій та багатоканального ТБ, російськомовної преси, що заполонили ефір, книгарні та поштові ятки від Луганська до Ужгорода, від столичного Києва до Севастополя.
Трудовому людові України у щоденних пошуках заробітку на хліб насущний немає часу на філософські роздуми, він сприймає за істину те, що чує й бачить, і в цьому ж дусі виховується. А тому, затиснутий у лещата нав’язуваної двомовності, продовжує суржикувати, дозволяє огидній Вєрці Сердючці та іже їй подібним принижувати гідність українців, продовжуючи традиції доморощених блазнів – нахабно плювати у свій же колодязь. А деякі науковці замість того, щоб розчищати замулені джерела на ниві мовленнєвої культури, як це наполегливо робив Борис Антоненко-Давидович у публічних виступах та багаторічному дослідженні «Як ми говоримо», а нині – Олександра Сербенська, Олександр Пономарів та інші кинулися активно досліджувати сленг, і навіть маємо вже словник українських жаргонів. А тим часом процвітає серед усіх прошарків населення безпардонний «м а т», популяризований деякими сучасними письменниками-матюкознавцями (І. Карпа, Л. Подеревлянський, С. Жадан), який лунає в кінотеатрах, на дискотеках, в барах, не оминає і ТБ та зашансонізованого радіоефіру. Його чути серед підлітків і в студентській аудиторії, у транспорті, і в натовпі перехожих, одним словом, ця словесна чума XX-XXI століть повзе навально.
І немає їй впину, бо ще не народилися ті державні законотворці, які б усуспільнили такі закони, за яких би суворо каралися антиморальні, антилюдські вчинки. Більше того, ні Міністерство освіти, ні Міністерство культури, ні правоохоронні органи, ні портфелеборчі партії не б’ють на сполох. То ж і вільготно благоденствує мат, і, як гриби, зростають його споживачі. Мабуть, державним керманичам легше керувати таким “інтелектуальним потенціалом” певної чаcтини суспільства, аніж мати справу з високо культурними співвітчизниками. Та й вони самі у своєму товаристві, як свідчать записи майора Мельниченка, не проти смачно загнути крутим словечком. Отож, риба загниває з голови. А щоб уявити, яку культуру сповідували наші предки, і до чого ми докотилися, заглянемо в історичне минуле, поціноване представниками інших країн. Так, турецький мандрівник Ельвія Челебі (1657) занотував: Р у с и н и (українці- А.П) – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші.
Мова р у с і в (українців- А.П.) Цей козацький народ, як і московський, сповідує грецьку віру, поклоняється Христові, дотримується тих же свят і читає Євангеліє.
Короткі приклади з їхньої мови: вода, ходи, сядь, яблука, свічка, хліб, приніс, ложка, груша, сливи, мед, масло, куди йдеш, куди ходила, помагай біг, бувай здоров, спасибі, а йди здоров, чи ти здоров, хлопче, парубок, дай мені…
Хоч і соромно писати безглузді слова, але мандрівникові це конче потрібно. Треба навіть знати, як вони лаються, щоб остерегтися цього, бо сказано: “Я впізнав зло не задля самого зла, а щоб остерігатися від нього”. Наприклад: свиня, щезни, собако, чорт, дідько.
Це завзятий, стійкий і сердитий народ”.
Порівняймо нинішні неологізми та суржикізми, щоб зрозуміти, якими «перлами» збагатилася наша мова останнім часом. Досить поширеними в побутовому та професійному мовленні є такі слова-паразити: короче, тіпа, вобще, сугубо, класно, блін, круто, обалдєнно, прикольно, кайф, кайфувати, хавать, на шару, до фіга, ні фіга, на фіга, офігенно, тощо.
Грішать суржиком і порушенням фразеологічних та лексичних норм і працівники Українського радіо і телебачення. Це від них ми чуємо щодня «міроприємство» замість захід, «багаточисленний» замість численний, «закон вступив у силу» замість закон набрав чинності, став чинним, «брав участь в якості спортсмена» замість брав участь як спортсмен, тощо.
Можна й далі наводити аналогічні покручі в рекламному мовленні, недоречні випадки вживання іноземних слів, які входять у вжиток, не відчуваючи активного громадського спротиву. Як бачимо, діагноз невтішний. Це шлях до бездуховності українського суспільства. З цього приводу Олександр Потебня писав: «Всяка денаціоналізація зводиться на послаблення енергії мислі, на ницість спустошення, аморальність та опідлення».
А щоб у здоровому тілі був здоровий дух нації, необхідно на державному рівні у всіх освітніх закладах України ввести повноцінні курси українознавчих дисциплін, а також риторики, етики з достатньою кількістю навчальних годин, це б сприяло глибокому засвоєнню теоретичних і практичних основ граматики української мови, ораторського мистецтва. В реалізації цього завдання мусять вести наступальну тактику ЗМІ, громадські організації, а питання культури мови і мовлення щорічно обговорюватися урядовими інстанціями за участю провідних фахівців цієї галузі. Мають нарешті запрацювати й контролюючі органи з питань мовної політики при Президентові України.


11

© Січеслав 2004–2007