проект редакція часопис посилання контакти





3 (9) 2006 липень - вересень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Перекину кладку
Суспільство
Літературознавство
Огляди, рецензії, полеміка
Скарби рідної мови
Через терни до зірок
Спілчанська толока
Мистецтво
Січеслав сміється
Музика
ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЗІРОК


Святослав КАРАВАНСЬКИЙ

НА БІЙ З “ВІТРЯНИМИ МЛИНАМИ!”*

Чого тільки не вичитаєш у сучасних “текстах”! Тут і зцілюючий бальзам (цілющий), і більш легкий (легший), і обуяла пристрасть (опосіла), і деміфологізуючий (міфоборчий), і за смаком (до смаку), і бій з вітряними млинами, і..., і... Що не текст, то збірка ребусів та анекдотів. Хоч стій, хоч падай! Звідки й береться – ця гра без правил? Освіта, мабуть, завинила. Мудрі мужі кажуть, що наш сучасник знає лише дві мови – російську та українську. Що російську (сяк-так) він знає, то, правда Ваша, панове, а щодо української – то тут прошу пробачення. Не знає наш сучасник питомої української, хоч ти гопки скачи, не знає! Цих двох мов (тобто одної) – кажете – мало для сучасників, треба ще знати бодай дві іноземних мови. Розумна річ, тільки ж тим, хто не знає своєї, не поможуть і десять іноземних. А що ми не знаємо своєї мови, то це факт. Усе робилося за останні 70 років до 1991 року, щоб цей факт став фактом, і він ним таки став. Після ж 1991 року нічого не робиться, щоб того, що сталося, позбутися. У висліді, як казали галичани, а тепер уже й негаличани, питомої української мови не знають ні академіки, ні доктори наук, ні професори українознавства, ні письменники, не кажучи вже про нашого брата – перодряпа. Тому, виходячи з мудрости, що вчитися ніколи не пізно, нумо вчитися! Вивчення своєї мови, коли хочете, дорівнює вивченню двох іноземних мов, бо справжня українська мова для багатьох із нас – мова іноземна, і вивчаючи цю іноземну для нас мову, ми зрозуміємо краще і другу іноземну мову – псевдоукраїнське койне, джерело ребусів та анекдотів. Отже, не гаймо часу – берімось до двох іноземних мов ув одній!

З ЧОГО ПОЧИНАТИ
Усяка мова – самобутнє твориво, яке вимагає (не потребує – вимагає!) самостійного розвитку. Бо вимоги ритмомелодики для кожної мови різні. Росіянин
_____________________________
*) Зберігаємо правопис автора.
каже ловись рыбка малая и большая, а українець – ловись рибка велика й мала. Так само один каже всё это ложь, а другий (недвомовний) – це все брехня. Структурою мови керує не зміст, а ритмомелодика. Тому почнімо з афоризмів, де найкраще цю ритмомелодику відбито..
МИР ХАЛУПАМ, ВІЙНА ПАЛАЦАМ чи МИР ХАТАМ, ВІЙНА ПАЛАЦАМ?
Не треба бути підкутим мовознавцем, щоб віддати перевагу другому варіянту. Перший варіянт – вдамся до математики – дорівнює російському виразу мир хижинам – война дворцам. Другий варіянт – не дорівнює, але він кращий. Виходить, що мова не підлягає правилам математики. Тут потрібна вища мовна математика – ритмо-мелодика. Щоб збагнути цю вищу мовну математику, придивляймось і прислухагмось до афористики
СИВИНА В ГОЛОВУ, А БІС У РЕБРО чи СИВИНИ В БОРОДУ, А ДІДЬКО В ГОЛОВУ.
Перший варіянт – це переклад з єдиної мови, якою тільки й володіють і з якої тільки й перекладають сучасники. А їм не завадило б знати, що поки дана приказка дістала таку форму, вона пройшла через стадію добору найкращого варіянту, відому кожній мові у процесі її вироблення. Уже запис цієї приказки у словнику Даля свід-чить про наявність варіянтів Седина в голову (в бороду), а бес в ребро. Але ці два варіянти – це теж наслідок попереднього добору. Попередній добір засвідчує український фолклор, бо північне населення зростало коштом пришляків з Київської Руси, де зафіксовано таких попередників сучасного афоризму:
чоловік старіє, а чорт під бік,
волос сивіє, а голова шаліє,
сивини в голову, а дідько в бороду,
і нарешті сивини в бороду, а дідько в голову.
Цей приклад показує, який шлях проходять мовні перлини, заки стають довершиними під усіма оглядами.
Наочна лекція для тих, хто, перекладаючи на коліні з мови на мову, має свої сируваті переклади за верх перекладацтва. Та лихо не в цім, а в тім, що цього останнього довершеного варіянту не наводить жоден наш словник, жодна збірка афоризмів. Як же з такою матеріяльною базою вивчати ще дві іноземні мови?
З ІСКРИ СПАЛАХНЕ ПОЛУМ’Я чи [І]З ІСКРИ РОЗГОРИТЬСЯ ПЛОМІНЬ?
Обидва наведені варіянти, що їх пропонують І. Вирган (поет) і М. Пилинська (мовник), на мій погляд, не можуть претендувати на знак якости. Прототип цих претендентів из искры возгорится пламя аж ніяк не підстрибує з радости від таких бідних на мовну досконалість родичів. А наша ж мовна стихія лягла в основу чи не трьох слов’янських мов! І не має гідного відповідника до якогось там афоризму! Не може такого бути! Я не вірю в це. Тому й звертаюсь до тих, хто читає цю рубрику у “Книжнику”, першим ділом, ясна річ, до редакторів, що мають діло із сучасними геніями. Нумо думати! Невже нічого не надумаєм?! Головне, не триматися сліпо за оригінал. Може, відійшовши і від іскри і від полум’я, створимо шедевр. Проба: вулкан вогню запалить іскра!
З МАЛОЇ ІСКРИ ТА ВЕЛИКА ПОЖЕЖА чи ТИХА ВОДА ГРЕБЛІ РВЕ?
Наведена альтернативна пара – наочний приклад, як можна покращити якість висловлюваного, знайшовши народній відповідник до математично правильної кальки. За цим прикладом і треба йти у пошуках перлин.
НА ЛОВИ ЇХАТИ ХОРТІВ ГОДУВАТИ чи ШИТИ-БІЛИТИ – ЗАВТРА ВЕЛИКДЕНЬ?
Ще один приклад, як наші малоосвічені предки викорінювали зі свого мовлення повстяну лексику, творивши мовні шедеври.
* * *
Ліміт вичерпано, а скільки ще не сказано! Про те, наприклад, що нашу мову до кінця не досліджено. Білих плям, а білих плям! У товстих академічних виданнях нема десятків перлин нашої мови. Хоч би й цих: що швидко робиться, то сліпе родиться, або німий завинив, а горбатоо повісили, або зрубаній голові байдуже за чубом, або нема біди, щоб не вийшли гаразди, або..., або... Якої іноземної мови треба навчити наших українознавців, щоб ми таки мали повне уявлення про багатство і лексичні можливості своєї рідної мови?


10 9 8 7

© Січеслав 2004–2007