проект редакція часопис посилання контакти





4 (10) 2006 жовтень - грудень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Всесвіт
Творча спадщина
Літературознавство
Перекину кладку
Огляди, рецензії, полеміка
Суспільство
Наші люди у світах
Молодіє муза
Мандри
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Браття – Січеславники
СІЧЕСЛАВ СМІЄТЬСЯ


ПОЕМА ПРО ТРИЛИКОГО ІВАНА*
(В трьох частинах з епілогом)

Шулик – прісний корж,
политий розтертим підсолодженим маком.
(Б.Грінченко Словарь української мови.Том 4, стор. 517).

Із води та муки
пекла баба шулики.
(Іван Котляревський)

Частина перша. ІВАН – ХУДОЖНИК

Ой, яка була вода, а яка мукА!
Іван-батько й Галя-мати
Захотіли сина мати,
Та й спекли Іванка Шулика.

В знаменитій Петриківці
Ріс на радість кожній дівці,
Хоч в голоднії літа,
Та була в душі мета.
Тож не дуже задивлявся
на дівочі намиста.
Інша вабила царина,
розписна барвиста скриня,
і народная майстриня
Тетяна Пата.

Все до півнів приглядався,
розмальованих птахів,
до калини й горобини,
стать художником хотів.

Ще Шекспір Вільям сказав,
Й мав велику рацію
Що життя наше – театр.
Тож важливі декорації!
Мусять бути і митці,
Щоб творить інсталяці…
Так у Федора Панка
Хист розвився Шулика.
Став сценографом відомим,
В Україні й за кордоном
Частина друга. ІВАН – РЕВОЛЮЦІОНЕР

На майдані лине слово,
Люд принишк і слуха.
А “людина з мегафоном”
Каже: “Хто тут козарлюга,
То вступай до Руху!
Комуніст, позапартійний –
Всі були раби,
а наш прапор жовто-синій
знак новітньої доби!”.

Ще не знав Січеслав
Від часів Петлюри
Отаких народних зрушень
В лоні диктатури.
Розгнівились мери й пери,
що там рухівці приперли?
Йде вказівка ізгори–
“Запретить” ці прапори!”
А Івана в каталажку,
Отут посидь, брат!
Обложили диким штрафом,
У десять зарплат...

Люд підходить до міськради,
І на це нема вже ради.
Мітинг за нову прийдешність,
Подавай їм Незалежність!
Сидить Ваня на проспекті,
На чолі бандана
“Голодую за Вкраїну!”,
“Свободу Степану!”

Постаравсь Народний Рух,
Й Шулик Ваня відчайдух,
Заварили кашу:
На смітник – ГКЧП,
На помийницю – КП,
Незалежність наша!!!
Та помучили народ
Аж два Леоніди,
України бідне личко
Сумом оповите.
Між краплинками дощу
Правив хитрий лис Кравчук,
Співав Кучма під гітару,
Отак правили на пару.
Зброю ядерну здали,
Націдею продали.
В’чеслава і Гонгадзе
Підступно забито,
і корупцією владу,
мов спрутом обвито.

Знову нарід наріка
На майданах веремії.
Бачим Ваню Шулика
В помаранчевій стихії.
Вдруге знов на наше вийшло!
Та політика – мов дишло,
Отак круть, отак верть,
І Майдану – нагла смерть.
Як воно в державі буде, –
знову бідкаються люди.
Маєм Віктора аж два,
Хто з них справжній голова?
І хто буде керува… ?!

Частина третя. ІВАН – ЧИНОВНИК

Ой не легка процедура –
буть начальником культури
в мілійоннім регіоні,
де всі коні на припоні,
і мистецтво у загоні.

Між паперів Ваня пріє,
Помагає, як уміє.
Люд приймає, вислухає,
Усі докори сприймає.
Хоче всім допомогти,
Спершу рідній Петриківці,
В клубах, школах і церківці,
Всі завали розгребти.

Із приміщення прогнали
Весь Іванів департамент,
Наступа капіталізм
Всяк ховайся і “держісь”!
Як той корж посиплять перцем,
він хапається за серце,
мало хто помаже медом,
знов “пошкрябався” з зампредом.
Бо посада ця, хоч плач,
Та вже тертий наш калач.
Він наруги не боїться,
Бо з мистецтвами рідниться.
І вже щоб там не було,
Трохи й меду натекло.
Час прийшов пролить єлей,
Бо вже грянув ювілей!
Є м’ясце і є винце,
Є сальце і є яйце –
вітамін народний “цe”,
Буде й гостреє слівце!

ЕПІЛОГ. ЮВІЛЕЙ

Ювілей – це теж робота,
Та вже час і відпочить!
І письменницькій голоті
Оковитої налить!

Ви – бомжі і ми бомжі,
Та ми люди не чужі.
Вілкул** взявсь допомагати,
Може й матимемо “хату”?

Навкруги усе іскриться,
Нині Йвану вдруге тридцять
Двічі зрілий муж.
Тож бажаєм славно биться,
Коли ви взялись за гуж.
Щоб були міцними ноги
й привели до перемоги!
Щоби був щасливий пан
Начупркульт – Шулик Іван!

Вам сьогодні втретє двадцять –
Для мистецтва гарний вік.
Молодь любе прислухаться,
Що їй скаже керівник.
Бо життя таке коротке,
Знай це, чоловіче.
Суєта суєт минає
лиш мистецтво вічне.
А ти служиш Мельпомені,
Лорці, Брехту і Франку.
Слава краю! Слава сцені!
Слава Вані Шулику!

________________________
* Присвята Іванові Шулику
** Ю. Вілкул – голова Дніпропетровської обласної ради.

Жартувала з ювіляром, начальником обласного управління культури Іваном Івановичем Шуликом Леся СТЕПОВИЧКА


БАЛАДА ПРО НЕФОРМАЛА СЕРГІЙКА

На півстоліття художника Сергія Ковики-Алієва

Сонце сяє й трохи гріє,
На багрянцях золотавих
Жовтня день передостанній
Межи осінню й зимою.

На Дніпра піщаний берег
Виступа митець Алієв
Предводитель неформалів.
А за ним синок Сергійко,
Він стрункий і глебенатий,
І на татка дуже схожий,
Він фотограф вже відомий.
А за ним синок Георгій,
Він навчається у школі,
Мабуть, буде живописцем.
А за ним – дружина Оля,
та, що сина породила,
А за нею Света, Іра,
Толя Сологуб, Нем’ятий
І Антоніо із Риму,
І Колядіна Ірина,
Лозова і Мазуренко,
Всі страшенно неформальні.
Пишуть живо, живопишуть,
Всі художники, таланти,
Зневажають все спілчанське.
Й головний у них Ковика,
Матері його ковінька!

Він сьогодні народився
у далекім повоєннім,
у отім п’ятдесят шостім,
що із сталінським режимом
та із тоталітаризмом
геть покінчив назавжди.
Тож не будемо ми культу
із Алієва робити,
хоча він за півстоліття
встиг багато наваять.
В білокаменній навчався
на дизайнера, і майстром
став тонким і неформальним,
що всотав в свою палітру
запах юр’ївського степу,
і бабайківських просторів,
і гори, гори Гілеї,
і Орелі тихий дзвін.

І тому ляльки у нього
половецькі всі й грудасті,
трохи турки-месхетинці,
царичанськії принцеси.
А мережі витинанок
світять Заходом і Сходом,
бо той стик цивілізацій
зміг Ковика ухопить.
І орлиний клекіт дикий,
що в оліяних пейзажах,
краєвиди Січеслава,
всі овіяні туманом
старожитностей далеких –
в них струна часу дрижить.

А іще Сергій Алієв
тим відомий, що торкнувся
олівцем своїм чарівним
книг поезії і прози,
їх оформив вже десятки,
яко графік нам на радість.

А з Іваном із Сокульським,
дисидентом із ГУЛАГу,
випускав журнал “Пороги”
в КГБ під самим носом,
український вів часопис,
захалявний самвидав.

І уже в часи новітні
з Степовичкою на пару,
ніби двійко коней в милі,
заснували й випускають
літчасопис “Січеслав”.
Той журнал читають люди
і дивуються, це ж треба,
є в Дніпрі такий художник,
що і в Києві нема.
А Ковика той їм каже,
Що мені земная слава,
Ота gloria, що mundi,
Заплатіть мені куп’юру
із Мазепою й Тарасом –
чим родину годувать?

Та відомий добрим серцем,
півстоліття відзначає
й товариству неформалів
відкрива свою палітру –
носом чую, що наллють! –
Він розпалює багаття,
І на ньому смажить м’ясо,
цей вусатий козарлюга,
в п’ятдесят, як в двадцять п’ять.
Розлива гіркую чарку,
п’є до дна, й штани знімає,
і охочим пропонує …
іскупатися в Дніпрі.

Дорогий ти наш Сергійку,
морж сміливий і безстрашний,
ювіляре наш безцінний,
любий друже незрадливий,
Будь завжди таким, як є!
Віддаєм тобі ми шану
і вітаєм стоголосо,
зичим щастя і долярів
у такий великий день.
Щоб із Ольгою-княжною
прожили ви до ста років,
підняли свого синочка,
може, Бог дасть, буде й дочка.

Славне птаство Січеслава –
і Шпаки, і Кулики,
позлітались на пісочку
рахувать твої роки.

Хай Сергійко вільно плава
у знаменні п’ятдесят!!
Хай Ковиці буде слава!
Слава, слава, слава, слава!
А Алієву – віват!!!

По-дружньому кепкувала з ювіляра
Леся СТЕПОВИЧКА

29 жовтня, 2006 р. Осінній пляж, лівий берег Дніпра, Січеслав.


10 9 8 7

© Січеслав 2004–2007