проект редакція часопис посилання контакти





4 (10) 2006 жовтень - грудень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Всесвіт
Творча спадщина
Літературознавство
Перекину кладку
Огляди, рецензії, полеміка
>Святослав КАРАВАНСЬКИЙ
>Євген БАРАН
>Надія ТУБАЛЬЦЕВА
Суспільство
Наші люди у світах
Молодіє муза
Мандри
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Браття – Січеславники
ОГЛЯДИ, РЕЦЕНЗІЇ, ПОЛЕМІКА


Святослав КАРАВАНСЬКИЙ (м. Дентон, США)

ЩО БІЛЬШЕ НАУКИ, ТО ДОВШІ РУКИ*

Минулого разу ми говорили про ритмомелодику – чинник, що у процесі спілкування поколінь сприяє виробленню людських мов. Кому-кому, а Редактору треба бути з ритмомелодикою на “ти” – це поможе йому професійно редагувати тексти і молодих і не дуже молодих авторів. Особливу увагу на вимоги ритму й мелодики слід звертати в діялогах. Чи ж можна в мові персонажа допустити таке: “Я неспроможен до Вас прийти”? Підкутий редактор одразу відчує фалш – великою мірою ритмомелодичний – у слові неспроможен і переробить сказане.

У СЕМИ НЯНЬОК ДИТЯ БЕЗ ОКА чи СТО БАБ, СТО РАД, А ДИТЯ БЕЗ ПУПА?
У статті про державність української мови авторка пише: “Адже у семи няньок, як стверджує народна мудрість, дитя без ока”. А у збірочці приказок шістьма мовами укладач наводить іншу редакцію цього афоризму: У семи няньок дитина без носа. Цей варіянт уже грішить проти ритмомелодики – з’явився зайвий склад (дитина замість дитя), який розтягає приказку, і вона тратить лаконічність. Крилатий вираз, коли він пройшов усі стадії до-сконалення, має звучати як військова команда: сто баб, сто рад, а дитя без пупа! Так виглядає мовний самоцвіт, що його нас змусили забути, і ми забули, і який у статті про державність української мови варто пригадати.

З ГАРМАТИ ПО ГОРОБЦЯХ чи НА МУХУ З ОБУХОМ?
Коли читаєш сучасну публіцистику, та й літературу, то можна подумати, що мав рацію міністер освіти Російської імперії Валуєв, коли казав, що нашої мови “не було, нема й не може бути”. Бо ж у текстах нашої духовної еліти фігурують здебільшого перекладені з іншої (не з інших!) – з одної-єдиної іншої мови – афоризми й крилаті вирази: курчат восени рахують, скатертю дорога, ворон ворону ока не виклює тощо. Наших же – коротших, влучніших, українськіших – не було, нема і т. д. Пише український літературознавець і першим, любим Валуєву варіянтом згаданої приказки називає окремий розділ: З гармати по горобцях. Але – будьмо справедливі – літературознавець не винен у тому, що держава навмисно гальмувала “українські студії”. Більшість наших словників, зо-крема жоден РУС, не наводять приказки на муху з обухом. Лише фразеологічний словник АН спромігся цей вираз зафіксувати. Але до масових видань його – на два склади коротшого від валуєвської приказки – не внесено. Чи ж не свинство? При цій нагоді нагадую молодим і завзятим – ідіть на україністику, там є для вас невідкриті Америки!

ВИДНО ПАНА ЗА ХАЛЯВАМИ чи ВИДНО ПАНА ПО ХАЛЯВІ?
У текстах гумористичних, а надто полемічних, вживання крилатих слів та афоризмів просто необхідне. І наш брат перодряп не нехтує цю необхідність, обігруючи відомі афоризми, що додає оповіді додаткових барв: тихо їдеш – далі будеш від того місця, куди їдеш. Але всяка переробка – це палиця о двох кінцях. Можна переробити не на користь тексту, а на шкоду. Афоризми виробляються століттями, і всяка переробка потребує певного уміння. У полемічному тексті читаю: “Якщо НН вживає... “на Україні”, то... пана й так видно за халявами”. Полеміст узяв на себе невдячний труд – виправити неправильно, на його думку, скомпоновану приказку видно пана по халявах /халяві/. Серед людей, незнайомих з українською живою мовою, поширено забобон, що прийменник по не-український, і його треба заміняти на прийменник за. Важко заперечити, що там, де росіяни кажуть по, українець деколи (не скрізь!) може вжити за. Але це не значить, що нашій мові прийменник по невластивий. Навпаки. По нам аж ніяк не чуже. Пише І. Нечуй-Левицький: “Микола... пізнав її по високому зросту,... по хустці на голові”. Такий ужиток має цілком зрозуміле філологічне коріння. Ми ж кажемо по-Божому, по-нашому, по-літньому. Ці форми відповідають на питання по якому?, що дуже близьке до питання по чому? І цілий ряд наших дієслів відповідає саме на це питання:
Ми поремо по шву,
шукаємо когось по сліду або по слідах,
розуміємо щось по собі,
судимо по ділах,
говоримо по секрету,
плачемо по померлому,
влаштовуємось на працю по знайомству або по блату.
Це все ми робимо у відповідь на питання по чому? або по кому? Пана ж пізнаємо по халяві. Можемо пізнати його й по шапці, а в разі потреби дехто може і дати по шапці тому, хто на це заслуговує.

ДАВАТИ СОБІ ВІДЛІК чи [З]ДАВАТИ СОБІ СПРАВУ /ЗВІТ/?
Українська мова має багату й цікаву історію. Було в цій історії усяке – і сумне, й комічне. Були в Галичині на світанку українського відродження так звані москdофіли, відомі своїм суржиком – язичієм, який полягав на копіюванні мови сусідньої з Галичиною імперії. Язичіє, хоч і було штучним витвором, лишило в нашій мові, як і всі інші говірки, жаргони тощо, по собі пам’ятку. Деякі слова, люблені язичієм, таки зайшли до живомовної лексики, хоч вони, щиро кажучи, не відповідають стандартам сучасности. До таких слів можна віднести хоч би й слово спротив – карикатурне скорочення російського – сопротивление, на взір польського – sprzeciw. Сюди може належати й скопійований око-в-око з російського слова отчёт іменник відлік. Калька ця не має майбутнього хоч би й тому, що ми послуговуємося формою відлік як іменником від дієслова відлічити: відлік часу. Дехто скаже, що слова можуть мати кілька значень, і це О’кей. А я скажу, що не всім словам з кількома значеннями добре ведеться в нашій мові. Візьмім, слово благий. Воно має два цілком протилежні значення. Чи ж ми часто чуємо це слово? В усталених зворотах – так. Позатим – ні. Така ж доля чекає і на слово відлік у значенні звіт.
* * *
Ще раз звертаюсь до метких, завзятих і не конче молодих. Українська мовна стихія аж он як потребує вашого розуму, завзяття, спостережливости й винахідливости. Невідкриті Америки чекають на вас!
__________________________
*) Зберігаємо правопис автора.


10 9 8 7

© Січеслав 2004–2007