проект редакція часопис посилання контакти





4 (10) 2006 жовтень - грудень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Всесвіт
Творча спадщина
Літературознавство
Перекину кладку
Огляди, рецензії, полеміка
Суспільство
Наші люди у світах
Молодіє муза
Мандри
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Січеслав сміється
Мистецтво
>Віталій СТАРЧЕНКО
>Ірина МАЗУРЕНКО
Театр
Музика
Браття – Січеславники
МИСТЕЦТВО


Віталій СТАРЧЕНКО,

мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України, член Національної Спілки письменників України

У ПОШУКАХ ЗНАКОВОЇ ФОРМИ

Не вряди-годи гучні мистецькі імена бадьорим розголосом про здобутки застують пильним очам – а що ж у тих здобутках цінного, не затертого і самобутнього? Продерешся поглядом крізь зірчану туманність популярного імені й, уражений, бачиш бравурний ерзац, за яким свята порожнеча. Коли ж крізь невідоме, а тому прозоре ім’я бачиш доробок справжнього митця, від серця відлягає – істинне мистецтво живе!
З таким митцем у Січеславі кінця восьмидесятих зустрівся Іван Сокульський і відразу довірив йому, за виразом Лідії Яценко,
“другий чин” щойно заснованого часопису:
...“Творцем обличчя “Порогів” став без вагань і сумнівів художник Сергій Ковика-Алієв. Його роботи визначили неначе другий чин “Порогів” вдалим суголоссям концепції Івана Сокульського”...* Гадаю, що визначальним у стрімкому зближенні Сокульського та Ковики була дивовижна спорідненість поглядів на природу речей, які становлять глибинну українотворчу сутність Степової України. Лаконічний, дещо суворий у своїх поезіях Іван Сокульський, який ніби на камені викарбовував знаки-строфи, і такий же небагатослівний в образотворчих просторових вимірах Ковика-Алієв, завжди заклопотаний пошуками форми, знаково адекватної українській духовності.
Співпраця з Іваном Сокульським була одним із визначальних періодів у біографії художника, оскільки остаточно визначила духовно-моральний вектор руху життям. Проте суто мистецькі уподобання сформувалися ще під час навчання у Московському поліграфічному інституті в майстерні Мая Мітурича – одного з останніх модерністів двадцятих років минулого століття. Уже в дипломній роботі (український календар та сім книжок “Українська народна пісня”) Ковика-Алієв застосував гравюри та фото-графіку на теми кам’яної скульптури Степу і цим
окреслив для себе обриси майбутньої творчості. Початковою точкою концептуальної висхідної художник вважає раннє дитинство на Приоріллі, коли навколишній предметний світ сприймався як первісне і водночас відточене тисячоліттями осмислення народом доцільності та краси в побуті, відповідними доцільності та красі в природі. Але у свідомому віці на процес творчого становлення та світогляд вплинуло і не останню роль відіграло спілкування із дніпропетровцями – художником Володимиром Лободою,
мистецтвознавцями Лідією Яценко та Віктором Соловйовим. Архаїчна форма, у яку закладено код вічності, тобто зміст природи, – основа філософії народного мистецтва. Якщо професійний художник сприйме цю філософію, то не зречеться її ніколи. Ковика належить до таких художників, і саме тому його концептуальне завдання – пошук знакових архетипів і втілення їх в адекватній формі, яка правдиво, повноцінно продовжила б життя випробуваної віками естетики пращурів у сучасному світі, де, овва, уявлення про доцільність та красу надто спотворене.
Втілення зазначеного завдання вимагало визначеності у видах та техніках творчості з максимальним збереженням первісних технологій. Графік-професіонал Ковика освоїв різьблення по дереву та по каменю, техніку створення ганчір’яної ляльки, холодну ковку, витинанку, композицію із дроту. Освоєння відбувалося водночас із дослідженням народної естетики Приорілля з фотоапаратом та олівцем у руках, збір колекції продукту селянських ремесел – від кутого цвяха до дерев’яного та шкіряного сільськогосподарського реманенту. Знакову селянську форму треба було не тільки бачити, але й відчути на дотик і навіть на запах. Мабуть, саме такий синтетичний підхід до освоєння форми дозволив Ковиці створити унікальні за чистотою ліній, форм та кольору ганчір’яні ляльки, зручні для рук, теплі й абсолютно безпечні дитячі дерев”яні іграшки, виразні своєю внутрішньою монументальністю невеличкі скульптурні образи Птаха.
Та все ж Ковика-Алієв передусім майстерний графік, дизайнер книги із розвиненим, справді народним відчуттям коректності та наповненості лінії, форми, кольору. В його дизайні побачили світ три видання творів Івана Сокульського, збірка поезій Віталія Старченка, книга “Слово про літературу та письменників Придніпров’я». Він є дизайнером і членом редколегії літературно-мистецького та публіцистичного часопису “Січеслав”. Сергій Ковика-Алієв розробив та проілюстрував серію книжечок для дітей дошкільного віку, ініційовану Спілкою жінок України. За цю мистецьку працю, за оформлення низки книг і журналу “Січеслав” його нещодавно нагороджено премією імені В. Підмогильного–2006 у номінації “видавнича справа”.
Окрім того у доробку Сергія близько двадцяти музейних афіш для Загорського музею іграшки (Підмосков’я), Дніпропетровських історичного та художнього музеїв. На Всеукраїнському музейному фестивалі серія його музейних афіш була відзначена першою премією в номінації “Реклама”.
Для Ковики головне у творчості – робота, сам процес творчості. Тому не часто його твори можна побачити на виставках. Найпомітнішими в його житті були персональні виставки ганчір’яної ляльки в Загорську (1985) та виставка фото-графіки у Дніпропетровському літературному музеї (1999). Та він ніколи не відмовляється взяти участь у колективних виставках художників його кола і переконань, і на таких виставках можна побачити не лише графіку чи тривимірні твори, але й малярство Ковики, переважно пленерне, яке приваблює гостротою композиційного зору, шляхетною стриманістю у використанні тонально-кольорових поєднань, врешті якоюсь особливою інтонацією мудрого спокою природи… У січні 2007 року на Святки відбудеться нова виставка багатогранної творчості митця в Дніпропетровському Художньому музеї.
Пошуки знакової форми тривають. Для Сергія Ковики-Алієва вони не можуть закінчитися – в цьому сенс творчості художника, який не заклопотаний суєтним самоутвердженням.
Поети і прозаїки Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України та редакція часопису “Січеслав” вітають ювіляра з п’ятидесятиліттям та бажають йому й надалі сповідувати вірність мистецьким традиціям козацького краю.

Грудень 2006 р.
----------------------------------------------------
*Лідія Яценко.
“Пороги” Івана Сокульського –
часопис, кредо митця, публіциста…


10 9 8 7

© Січеслав 2004–2007