проект редакція часопис посилання контакти





4 (10) 2006 жовтень - грудень

Зміст номера

Колонка головного редактора
Проза
Поезія
Всесвіт
Творча спадщина
Літературознавство
Перекину кладку
Огляди, рецензії, полеміка
Суспільство
Наші люди у світах
Молодіє муза
Мандри
Скарби рідної мови
Спілчанська толока
Січеслав сміється
Мистецтво
Театр
Музика
Браття – Січеславники
Колонка головного редактора


ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ФОРУМ ЯК ПРИВІД ОЗИРНУТИСЯ.

V З’їзд письменників, хоч і черговий, – подія небуденна, якої ми всі чекали і до якої готувалися. За п’ять років cталося стільки нового, згасали старі і загорялися нові зірки в літературних небесах. Форум – можливість не тільки поспілкуватися, а й осмислити, куди ми йдемо, які наші здобутки і які втрати. Про що ми пишемо, чи чує нас читач, чи доходить до нього наша книга. Тебе не помічають, бо заздрять, чи тому, що ти просто невиразний, такий сіренький-сіренький? І що діяти з цим ”перевиробництвом” поезії (95 % усього написаного), і “недовиробництвом” прози (4%) і драматургії(1%)? Це якщо про кількість, а коли про якість? І що відбувається з нашим українським гумором, і чому його не чути за недолугими “братами-кроликами” та дурнуватою Вєркою Сердючкою, і чому він такий несмішний? І що коїться з книговиданням в Україні взагалі, і з душею письменника зокрема? Про все це думалося, говорилося зі сцени, воно ятрилося в кулуарах письменницького Форуму, квота представництва якого була досить висока – один від п’яти. Дніпропетровщину представляли обрані на загальних письменницьких зборах дванадцять делегатів – Г. Гусейнов, А. Шкляр, Г. Гарченко, В. Старченко, Надія Тубальцева, Людмила Левченко, М. Кудрявцев, О. Ратнер, О. Завгородній, Ю. Кібець, М. Чабан і автор цих рядків. Із уст голови НСПУ, народного депутата В. Яворівського, камертоном прозвучав зачин: “І знову розпочинаємо з усіх сил обороняти наше українське слово від нових загроз небуття, від нових, внутрішніх та й зовнішніх русифікаторів, котрі з найвищих політичних та урядових “дзотів” ціляться в серце нашої мови. І знову розпочинаємо боротьбу за душу, за національну пам’ять, за національну та людьску гідність українця, за саму українськість України”. Справді, ми ніколи не забудемо, які випробування пройшла наша Спілка восени 2003 року, коли її намагалися знищити, відібрати приміщення на Банковій, нав’я-зати письменникам незаконне керівництво, обране “у лісі”, а неугодного кучмівському режимові Яворівського усунути, скомпрометувати. Не вийшло, ще тісніше згуртувалися письменники в цій борні, з’їхалися на свій IV позачерговий З’їзд, який відбувся просто неба, і відстояли свою честь і гідність. А потім пішли Хрещатиком до пам’ятника Тараса Шевченка, щоб покласти квіти до ніг Батька нашої нації і літератури. Володимир Яворівський назвав той наш вікопомний історичний З’їзд “пробою грудневого Майдану”. У блискучій доповіді голова НСПУ дав обширний аналіз сучасного літературного процесу (див. “Літературну Україну” від 19 жовтня 2006 р.). На крісло керівника НСПУ письменники висували чимало достойних альтернативних кандидатур – А. Погрібного, П. Мовчана, М. Жулинського, В. Баранова, Світлану Йовенко, М. Федунця, В. Медведя, і ще когось. Більшість узяли самовідвід, а В. Медвідь взагалі не був присутній на той час у залі. Претендуючий на посаду голови В. Рубан роздавав листівки із антияворівськими “лякалками” і власною програмою реформації Спілки. Хижі гримаси ненависті до існуючого голови НСПУ проявилися в деяких газетних публікаціях напередодні, та в людожерській акції біля дверей НСПУ. Ця “унітазна” вихватка Є. Пашковського не вперше вжахнула своєю жорстокістю. Кілька років тому автор “Щоденного жезла” дарував уже В. Яворівському на його ювілей вірьовку і шматок мила, щоб “легше було повіситися”. На що десятижильний і всетерплячий Володимир Олександрович розважливо відповів дотепним жартом: “Спасибі, Євгене, Спілка не багата, тож у господарстві все згодиться!” Мікроб безуму і бацила сваволі блукають чи не в кожній людині, надто в творчій. Та якщо вже закортить розперезатися, роби це так, щоб іншим не було біля тебе огидно. Вільному воля, скаженому – рай! Але переможе не хам, цинічний і безжалісний, який налякає страшнішим рилом, а той, хто здолає епідемію ненависті. Нехай і не любов’ю (на такий християнський мазохізм окрім самого Христа, мабуть, ніхто не здатен), а хоча б відсутністю ненависті. Що й зробив Володимир Яворівський. Подолавши своїх конкурентів з десятикратним відривом голосів, сказав зі сцени З’їзду таке: “Дорогі мої, я не втомився від праці, я втомився від зрад. Коли ті, найближчі, кому ти робив добро, здавалося б соратники у спільній справі, за твоєю спиною… “. А ще сказав новообраний голова НСПУ, що “хочеться не просто відбути наступні п’ять років, а зробити багато корисного для письменників”. Говорити таке у В. Яворівського є всі підстави і можливості, він бо окрім того, що народний депутат, ще й голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. У нього всі важелі в руках, йому й керувати Спілкою, – вирішила більшість делегатів. Приємно, що на З’їзді секретар НСПУ В. Медвідь у доповіді “Проза життя і проза як жанр” (“Що ж ми за проза така?” – В. М. ) назвав, аналізуючи літературні здобутки у царині жанру, як помітне явище і книги дніпропетровських авторів В. Буряка (Селіванова), Г. Гусейнова, І. Данилюка, Марії Зобенко, М. Невидайла, В. Ніколенка, Ірини Прокопенко, Надії Тубальцевої, М. Чабана, В. Веретенникова та інших. Не пройшли непоміченими в Україні вихід книги “Слово про літературу та письменників Придніпров’я” і народження нашого журналу-щоквартальника “Січеслав” (див. “Літературну Україну” від 26 жовтня 2006 р.).
В іскрометній доповіді І. Павлюка “На майдані коло… серця” ми почули про “больові точки сучасної української поезії” та її здобутки. Серед інших були названі й імена поетів нашого Придніпровського краю (див. “Літературну Україну” від 26 жовтня, 2006 р.). Знаменним було те, що роботу З’їзду благословив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. А справжньою “родзинкою” З’їзду став прихід і виступ на ньому Президента України Віктора Ющенка, який продемонстрував небайдужість Голови держави до красного письменства. Гарант Конституції запропонував письменникам зустрітися “найближчим часом” в Адміністрації Президента за круглим столом і обміркувати наболілі проблеми. Цікаво, що пізніше, 10 листопада цього року така зустріч відбулася, а з нею і перші підтвердження обіцяних В. Яворівським корисних дій задля Спілки. Маленька, але знакова делегація НСПУ (А. Дімаров, В. Баранов, А. Крим) на чолі з головою НСПУ відвідала президентську адміністрацію і мала тривалу розмову з Головою нашої держави про жагучі питання буття земного та книговидання, які обсіли красне письменство, як злі осінні оси кухоль меду. Здається, такі контакти потрібні обом сторонам, і письменникам, і Президентові, хоча кожного кусають свої оси, чи то пак, бджоли. Сподіваємося небавом відчути відлуння цієї важливої зустрічі у нашому житті. В цілому головна тональність З’їзду була оптимістичною: національна література, незважаючи на труднощі з книговиданням і книгорозповсюдженням, існує, живе, і буде жити, доки, – за висловом Ю. Мушкетика, – “буде живий бодай один письменник в Україні”. Серед наших обласних радощів окрім десятків виданих книг – літературні премії, яких цього року рясно, і які збагатили січеславську письменницьку скарбничку: В. Корж отримав премію “Благовіст”, до речі, за добірку віршів, надруковану в “Січеславі”, Ю. Кібець став нещодавно лауреатом премії ім. І. Сокульського, а прозаїки М. Невидайло та В. Ніколенко – лауреатами премії імені В. Підмогильного. Поезію прекрасного російськомовного поета О. Твердохліба відзначено премією ім. М. Ушакова. І найголовніша радість – це перший в області Шевченківський лауреат – письменник Г. Гусейнов! Вже три роки як живе і пробивається через джунглі безгрошів’я і товсті мури владної байдужості наш “Січеслав”. Його тягне на собі двійко затятих українських коней, без офісу, на стареньких комп’ютерах, без зарплатні, без гонорарів, без нагород. Тяжкий цей віз, як і спілчанський в цілому. Та він їде собі, поскрипує під мовчазне споглядання деяких найближчих глядачів, не таких вже й сторонніх. Ті глядачі – все знайома, навіть близька українська публіка (чоловіки!), стоять –покурюють, приміряються, куди сплюнути. Один іронізує щодо “боротьби”, яку ведуть правління і керівниця письменницької організації, “сталінськими гвинтиками” їх називає, посміюється хриплувато із льоху своєї бездушної заскорузлості. Інший розмірковує, скільки ж то вони мають, ті коні, зиску з воза. А третій, наймоцніший патріот краю, у вічній вишиванці, з то-о-онкою усмішечкою кмітить, що б то його вдіяти: як непомітненько підштовхнути того воза, щоб він скоріше перекинувся? Чи, мо’ пальнути по тих загнаних конях із словесного пістоля, чи в них і так скоро пуп розв’яжеться. То що ж ви самі такеє, панове? Тільки не козаки! Козаки з жінками не воювали! Таким скажу – не дочекаєтесь! До того ж, наша Спілка вже давно – не сталінський колгосп, і тим більше не годівниця, тому поживитися тут нічим. Сьогодні головне гасло, яке слушно пропонує повісити над нашими дверима відповідальний секретар ДОО НСПУ М. Кудрявцев, запитує у входящого: “Що ти зробив для Спілки?” Тому, критиканствуючі панове, зверніть ліпше свій зір і нерозтрачену енергію на виборювання письменницького приміщення, яке було втрачено! Згідно Указу Кабінету Міністрів України від 7 липня 1998 року “Про передачу нерухомого майна творчим спілкам” ми могли би сьогодні бути довічним в л а с н и к о м ста сорока квадратних метрів у центрі міста! Натомість набули статусу довічного к в а р т и р а н т а! От і Новий 2007 рік, і Різдво Христове доведеться зустрічати “у повітрі”! Отож, політаємо разом, панове-браття, провітримо мізки і думки, поміркуємо, як далі жити, чи варто розхитувати спілчанського воза. А коням дайте спокій, бо ще Михайло Коцюбинський сказав, що вони не винні. “Січеслав” живе, і навколо нього гуртується український літературний Дніпропетровськ. Ми не конкуруємо з будь-якими іншими журнальними виданнями нашого краю, оскільки “Січеслав” – це орган і трибуна насамперед п р о ф е с і й н о г о письменницького цеху. Журнал займає тільки свою культурну нішу, тому в нього є міцне духовне підгрунтя і майбуття. Наш часопис впевнено крокує вперед і наблизився до свого першого, маленького ювілею, десятого числа. Коні тягнуть віз далі, безкоштовно, безоглядно, але не безнадійно.
В редакцій-ному портфелі “Січеслава” – нові проекти. Уже в цьому числі ми розширюємо рубрику “Мистецтво” розділами “Театр” та «Скульптура». Ми відкриті для всіх талановитих авторів, письменників і митців області і України. За три роки у “Січеславі” видрукувано найкращі твори більшості наших колег, а ще проза й поезія київських, полтавських, івано-франківських, львівських письменників і авторів української діаспори. Разом з Інститутом гуманітарних проблем (директор проф. В. Пушкін) при Національному Гірничому Університеті (ректор проф. Г. Півняк) ми заснували серійну поетичну “Бібліотечку “Січеслава”. Вже перші ластівки-книжечки вилітають у світ із цього гнізда. Віримо, що згодом журнал увійде у кожну школу області, а ті, хто його вже має, знають, що він – велика підмога викладачам літератури рідного краю. Україна повинна знати творчість своїх письменників і пишатися ними. Труднощі з фінансуванням не зупинять редакцію, вірю, що Бог і українська держава не залишать нас, і допомога прийде. Недарма ж сказав Київ вустами Володимира Яворівського: “Січеслав» – видання “не провінційне”, і вустами В’ячеслава Медведя – “Таким журналам, як “Січеслав” належить майбутнє”. Ой ти Форуме наш, Форуме! Зустрічі, ночівлі у вічному зеленому Ірпіні, нові знайомства (“дивіться, хто прийшов!”), радісні обійми на стежках поміж сосен і кленів, міцна чорна кава і чарка в “Енеї”, дружні й ділові перемовини, братні жарти, обміни думками та ідеями з побратимаами із Закарпаття і Криму, Львівщини і Степової України... І ми не поодинокі, січеславські ломові конячки! Скільки всього робиться навкруги, по Україні, і часто-густо на тих же ідеалістичних засадах, що і в нас. Адже є речі, які дорожчі усяких коштів, потрібні лише бажання, невтомність, незгасний вогник душі… Тож , з Богом до праці! З Новим вас 2007 роком, з Різдвом Христовим, браття і сестри, письменники і читачі! Зустрінемося на шпальтах нашого гостинного “Січеслава!”

З любов’ю і надією Ваша Леся СТЕПОВИЧКА


10 9 8 7

© Січеслав 2004–2007